НОСТАЛЬГІЯ: «В далекій та чужій країні сумую, плачу по Волині»

Ці віршовані рядки — із листа, що надійшов цими днями із далекої сонячної Італії. Але тепле італійське сонце не гріє нашу землячку Світлану Соловйову.

Про себе вона пише коротко: «Лучанка, медпрацівник, фельдшер, росіянка, але вважаю себе українкою (лист, до речі, написаний майже бездоганною українською мовою). Зараз працюю на острові Сицилія, доглядаю стареньку синьйору. Дуже сумую за дітьми, онуками, Луцьком. Хочу, щоб лучани ще більше любили й цінували Україну, наше місто, Волинь».
Далі у листі — вірші, в яких пані Світлана виливає свої почуття пекучої ностальгії: «Та лиш в чужій країні відчула, як люблю свою рідненьку землю, мій Луцьк, Волинь мою».
Зрозуміти її може лише той, хто надовго опинявся на чужині. На жаль, ми не можемо надрукувати її вірші повністю, але й відкласти цей лист в архів також не могли.
Чи буде доля злішою?
Чи кольори я змішую.
Тому життя сіреньке —
без свят та без пригод.
Я хочу повернутися
туди, де мій народ.