Вічна слава і пам'ять.
Не стало героїчної упівки, про яку газета «Волинь» писала в середу (Відео)
«Допис Христини Коціри, повністю наведений нижче, фейсбук визнав таким, що «порушує норми (чи ще там щось) спільноти», і зробив його невидимим для усіх. Тому пропоную поширювати та ділитися. Не даймо рускій ваті забороняти нам говорити про важливі речі. Слава Україні, слава Ванді Горчинській!» — написав на своїй сторінці у соцмережі журналіст Володимир Горковенко. Підтримуємо і поширюємо
«Горчинская, к следователю!». На ватяних ногах 22-річна Ванда поволоклася до дверей. Тіло боліло. Сьомий день, як її затримали. Йшла темним коридором, потім сходами. До чого готуватись? Попередні рази ставили до стіни, били в голову, накидали на шию зашморг. Слідчий впирався ногою в живіт, а його помічник — у спину, душили.
«Бандеровская сука, все нам расскажешь. Где крыивки, где крыивки???» — відлунювало в голові. Переступила поріг кімнати для допитів. «Мы тебе шутку организуем, — погрозливо скалився гебешник Бровін, — раздевайся!». Влупив нагайкою. Вона стояла і не рухалась.
Тоді катюга кинувся зривати одяг сам. Люто шматував шлейки бюстгальтера. Віддирав від понівеченого тіла труси, присохлі до кривавих струпів. Серед розкиданих по всій кімнаті лахів стояла гола дівчина. А гебіст покликав усіх тюремників, роздав їм нагайки й металеві прути: «Бейте по очереди. Сейчас она все расскажет».
Цей текст наша газета опублікувала в середу, а сьогодні стало відомо, що серце Ванди Горчинської перестало битися.
Найбільше боліло, коли бив свій, місцевий. Намагалася зазирнути йому в очі: як ти можеш? Ховав погляд.
Бровін тим часом зняв із себе піджак. Сліпучо біла шовкова сорочка в тонку синю смужку зовсім не вписувалася в жахіття, яке коїлося в цих темних застінках. Кат закотив лівий рукав. Ванда вже лежала на підлозі. Підняв її за волосся і ребром долоні сильно влупив по шиї. З рота, вух і носа цівками бризнула кров. Ванда далі вперто мовчала.
«На всю жизнь этот праздник Восьмого марта запомнишь! Одевайся, курва бандеровская!».
«Где крыивки?!» — ще довго відлунювало в голові й побитому тілі. Не видала. «Дякую тобі, Боже…».
Сьогодні вкотре згадую історію життя Ванди Горчинської — жінки, яку, повірте, не здивували звірства росіян у Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах і селах в наші дні, бо все це вона бачила, пережила і перетерпіла ще 1946-го.
Сьогодні Ванді Горчинській — 98. Вона для мене — та соломина, за яку я тримаюся, коли настає момент «все пропало». Бо хіба могла Ванда в 1946-му, збита і зболена, отримавши вирок — «15 лет лишения свободы» — повірити, що переживе всіх своїх катів? Усіх тих москалів, які систематично знущалися, які вивезли під китайський кордон всю родину, а її саму мордували в холодних норильських таборах, хіба могла вона знати, що переможе?
Нині Ванді Горчинській виповнилось 98! І вона перемогла.
Цей текст наша газета опублікувала в середу, а сьогодні стало відомо, що серце Ванди Горчинської перестало битися.
Про смерть зв’язкової та медсестри ОУН, арештованої і засудженої за антирадянську діяльність, учасниці Норильського повстання Ванди Горчинської повідомили її онуки Тарас Демчук і Роман Василик.
Ванда Демчук (Горчинська) народилася в місті Копичинці Гусятинського району на Тернопільщині. У 18 років стала членкинею ОУН, мала позивний Домовина. Вона працювала зв’язковою, друкаркою, медсестрою.
У 1946 Ванду заарештували та засудили до 15 років таборів. Вона відбувала покарання у таборах Дудінки, Норильська, Тайшета та Мордовії. У 1953-му була учасницею Норильського повстання.
У 2018 році Ванду нагородили орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Журналістка, операційна редакторка hromadske Христина Коціра у 2020 році у співавторстві з Богданом Кутєповим написала матеріал «Позивний «Домовина». Історія арештантки про зв’язкову та медсестру ОУН Ванду Горчинську журі премії «Честь професії» тоді визнало роботу найкращим репортажем.
