Монах пішов захищати Україну і загинув: волинський священник пояснив, як чернець міг взяти зброю до рук

Як ми повідомляли, на фронті поклав голову єромонах Православної церкви України і воїн ЗСУ Пімен Пеприк.

 «Він положив душу свою, захищаючи рідну землю, наш нарід, наші святині - монастирі і церкви, українських дітей, жінок, старших людей. Єромонах Пімен був щирим воїном Небесного Царя, відданим захисником своєї земної Батьківщини, старанним монахом, благоговійним священиком, вірним братом і другом! Віримо, що отець Пімен продовжить захищати нашу рідну Україну - своїми молитвами біля Престолу Божого!», - написав митрополит Переяславсько-Вишневської єпархії ПЦУ Олександр (Драбинко).

Тим часом священник ПЦУ з Нововолинська Віктор Мартиненко, який одним з перших на Волині перейшов до української церкви, пояснив, як монах міг взяти зброю до рук:

«У контексті повідомлень про загибель нашого співбрата і співслужителя ієромонаха Пімена, як воїна, що віддав своє життя захищаючи Батьківщину, лунають запитання, як священик міг воювати, беручи до рук зброю.

Уточню деякі моменти:

Блаженної пам'яті ієромонах Пімен, перший раз служив в ЗСУ, будучи монахом і не маючи священного сану. Прийнявши священство він намірювався звершувати своє служіння у церковній службі та чернечій молитві. Але велика війна, звірства та геноцид, що чинять російські окупанти, змусили його відкласти священство і повернутися до військової служби.

Канони Церкви забороняють одночасно звершувати священнослужіння і брати участь у бойових діях. Отець Пімен розумів і дотримувався цього.

«Я дуже люблю свою Батьківщину і незважаючи на свій Церковний сан вирішив повернутись в армію. Це було тяжкий вибір но я його зробив».

«Я дуже люблю свою Батьківщину і незважаючи на свій Церковний сан вирішив повернутись в армію. Це було тяжкий вибір но я його зробив», - написав він у фб.

Відтак, ставши воїном ЗСУ, отець Пімен перестав бути ДІЮЧИМ священиком, припинив звершувати священнослужіння, - добровільно, не маючи позбавлень і заборон. Слід зауважити, що при цьому він не втратив сан священика, оскільки благодать священства є незгладимою.

В історії Церкви зустрічаємо багато прецедентів, як священики та ієрархи відклали священнослужіння, ставши до зброї для захисту Батьківщини.

 Монахи Олександр Пересвет та Родіон Ослябя за церковним переданням, з благословення преподобного Сергія Радонезького брали участь у битві за звільнення рідної землі.

Архімандрит Григорій Папафлесас - національний герой Греції, активний учасник війни за незалежність Греції.

Екзарх Вселенського Патріарха, митрополит Коринфський Іоасаф, бувши духівником козацького війська гетьмана Богдана Хмельницького, загинув у битві під Берестечком, на коні із шаблею в руках.

Архієпископ Кіпрський Макарій Мускос - очолив визвольне повстання кіпрського народу, а згодом став Президентом Республіки Кіпр.

Історія Святої Гори Афон знає безліч епізодів, коли монахи зі зброєю в руках давали відсіч чисельним піратам та турецьким загарбникам. В кожному монастирі був арсенал зброї. Досі можна побачити бойниці в стінах обителей.

Священик, який бере у руки зброю для вбивства, агресії, загарбницької війни - достойний морального осуду, та жорстоких канонічних покарань. Природньо, коли священик бере участь в оборонній війні, стає на захист своєї сім'ї та держави, як чоловік і громадянин, а ще й віддає своє життя - він достойний вшанування як герой, та мученик за народ.

Вічна та блаженна твоя пам'ять, достоблаженне і приснопам'ятне брате наш Пімене, наш захиснику та Герою!».