В оселі українки, яка знайшла прихисток в Польщі, чеченці облаштували вогневі позиції...

«І особливо владі міста Ополе ми вдячні за безкоштовну путівку на Балтійське море. Там з дітьми працювали польські вихователі, психологи» – розповідає луганчанка Світлана, яка із сім'єю рятується в Польщі від війни. Спогади жінки про рідне місто Рубіжне схожі на спробу ще раз все осмислити і перегорнути минулу сторінку життя. Жінка з трепетом розповідає про час, коли війни не було, а її мала батьківщина, промислове містечко на Луганщині, дарувало затишок, відчуття стабільності, комфорту:

«У нас майже всі один одного знали. У місті працювало хімічне підприємство «Зоря». Вони облаштували парк з атракціонами. З сусідніх міст: Сєвєродонецька, Лисичанська до нас приїжджали  на родинний відпочинок в парку Южний».         

 А потім в Рубіжному з'явилися чеченці. Ми в голосі Світлани почули жах.

«Вони почали полювати за представниками силових структур, військовими  і державними службовцями. Мер нашого міста виявився зрадником. Спочатку він зник, а  з'явився потім, з приходом чеченців, коли місто вже повністю захопили. Він прийшов з ними, на їх стороні... Тих, хто став жертвами російської агресії, знаходили сусіди і самотужки  хоронили на дитячих майданчиках, організували масові захоронення мирного населення», – каже жінка.

Пригадуючи дні, що тяглися як роки, Світлана описує їхню стареньку сталінку, з якої чеченці вели прицільний вогонь. У той же час, власники захоплених квартир ховалися знизу в підвалі. Сирени, каже жінка, вмикались з інтервалом у годину. Плануючи захопити Рубіжне якнайшвидше, окупанти активно гатили вночі.  

Наша квартира зруйнована. Але це – наше життя, це – місце, де я народилася, народилася моя дитина. І вона часто запитує: «Мамо, а що там?»

У ті дні наші воїни ЗСУ  також влаштовували евакуацію мирного населення. Коли ми виїхали з міста, у ньому вже не було їжі. Військові підвозили гуманітарні вантажі. Ми ділилися чим мали з сусідами, бо знали, що виїжджаємо.

Через комендантську годину діяли обмеження. Дніпро стало першим, де їм довелось зупинитись, щоб не ночувати на дорозі. Світлану з чоловіком і донькою прихистив один з місцевих підприємців. Згодом була Вінниця та Львів. З місцем для ночівлі та їжею допомагали волонтери. З вдячністю жінка описує людей, які   без вагань пускали до себе в домівки.

– У  Дніпрі мене вразило, що коли ми поселилися і пішли на вечерю, до моєї дитини підійшов якийсь чоловік, дав їй фарби, розмальовки, а вона дивиться і питає у мене: «Мама, а це можна брати?»

Під Львовом у маленькому містечку мене вразила пані, до якої ми потрапили пізно вночі. Вона сказала: «Ідіть розміщуватися і поспішайте на вечерю, я насмажила котлет», – розповіла переселенка.

 До кордону з Польщею на власному авто родина зі сходу добирались  впродовж тижня. Їхали на південь, в містечко Левін-Бжеський, де проживає Світланина рідня. Як і в Україні, не обійшлось без волонтерів, яких зустріли ще на кордоні.  Від бутербродів, іграшок, до акумуляторів тепла для взуття – українцям допомагали в усьому, 24 години на добу.

– Вперше у житті я побачила вияв такої турботи і підтримки. Все було організовано і зрозуміло... Коли ми з Аріною потрапили в лікарню в місті Бжег. Я не мала з собою багато грошей. Але обстеження та лікування відбулися  безкоштовно.. Лікар, до речі, володів українською. Минулого місяця  ми переїхали в місто Ополе і працівники соціального закладу, де ми оформлялися, коли отримували песель, принесли нам ящик з їжею, , – з вдячністю пригадує Світлана

Втім, познайомившись з сусідками-польками, розповідає, що була не в змозі  порушити дистанцію, посміхатись, довіряти. Свій стан порівнює з перебуванням у коконі, коли живеш закрито, чужинцем. А зв'язком з реальністю для неї, розповідає, і  досі є лише новини з України.                                                                                        

– Тепер наш дім - окупована зона відчуження.  Рубіжне, його чарівні вулички, локації залишилися в паспорті, прописці, телефоні, десь в душі і серці.   У нас в 14-ому році Рубіжне вже було два місяці під окупацією. Була «ЛНР», у нас на площі висів цей прапор... Згодом, наші воїни в 14-му році звільнили місто. Я надіюсь, що і зараз це все пробуде недовго і у нас буде змога повернутися. Наша квартира зруйнована. Але це – наше життя, це – місце, де я народилася, народилася моя дитина. І вона часто запитує: «Мамо, а що там?»

Деталей, за словами луганчанки, вона не розповідає доньці, аби не травмувати, не засмучувати. Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, за словами Світлани, це завжди буде лише Україна.

Вікторія КОМЕНДАНТ.

Останні новини:

•  Суд випустив з-під варти жінку, яка «зливала» окупантам позиції ЗСУ.
• «Ґдє наша ПВО»: житель Севастополя поділився враженнями від «української атаки» на штаб ВМФ рф (Відео).
• ЗСУ відправили на концерт до Кобзона ще понад 100 окупантів: нові втрати загарбників.
• На Волині вночі блискавка влучила в літню кухню.
• Відстрочка від призову для військовозобов'язаних жінок: які умови.
• Приїхав до друзів: на вулицях волинського міста бачили співака Володимира Дантеса.
• У Мелітополі стався вибух на аеродромі.

Усі новини російсько-української війни – тут.