В одному з комп’ютерних клубів у центрі міста випадково стала свідком неприємного інциденту. Хлопчаки середнього шкільного віку звично «різалися» по комп’ютерній мережі у якусь «стрілялку»...
В одному з комп’ютерних клубів у центрі міста випадково стала свідком неприємного інциденту. Хлопчаки середнього шкільного віку звично «різалися» по комп’ютерній мережі у якусь «стрілялку». Раптом один із них – на вигляд років десяти — почав щосили гамселити кулаком по клавіатурі комп’ютера. Адміністратор залу крикнув дитині, аби вела себе спокійніше. Але належного враження на гравця це не справило. Тоді чоловік взяв малого за комір і вивів з-за столу, вимкнув його комп’ютер. Сила, з якою хлопчик жбурнув на стіл навушники і лють, яка горіла в його очах, схоже, вразила у тому залі лише мене. Адміністратор, виявляється, спостерігав подібне не вперше
Ольга ГЕМБІК
«НАГРАНА» ЗЛОЧИННІСТЬ Що впевненіше впроваджуватимуться інноваційні комп’ютерні технології, то все менше дітлахам купуватимуть іграшкові автомати. Швидше за усе, комп’ютерні «стрілялки» витіснять їх повністю. Від часу появи комп’ютерних забав вчені вивчають негативні впливи агресивних ігор на психіку гравця. Зокрема, намагаються вияснити, чи спонукає гра до агресії в реальному світі. І вже відомо достеменно, що часом для того, хто стає заручником комп’ютерних ігор, стираються грані між реальним і віртуальним світами. Доведено, що 10 відсотків підліткової злочинності провокують телебачення, фільми, агресивна музика та комп’ютерні ігри. Найсвіжіший страшний приклад впливу ігор на молоді мізки – звірячі вбивства в червні—липні на Дніпропетровщині. Нагадаємо, троє колишніх однокласників убили молотками дев’ятнадцятьох людей. Хлопці не були маніяками — уже достеменно відомо, що розв’язали їхні руки комп’ютерні ігри. Півтора року тому домашній московський хлопець зайшов з ножем у синагогу й почав убивати. Ніякого антисемітизму – перед цим вбивця довго грався у гру Postal («Поштар»). За сюжетом гри лондонський поштар раптом сходить з розуму й починає убивати всіх, кого стрічає на вулиці віртуального міста. Двадцятирічний хлопець відтворив щось подібне в реальному світі. Цікавимося, чи є серед в’язнів Ковельської виховної колонії неповнолітні злочинці, які б вчинили злочини під впливом комп’ютерної гри. — Такі діти до нас потрапляють, — каже старший інспектор відділу соціально-виховної та психологічної роботи Ковельської виховної колонії Юрій Михальчук. – Останнім часом серед вихованців колонії взагалі збільшився відсоток дітей, які скоїли жорстокі убивства, зґвалтування. Особові справи деяких 14-річних злочинців вражають. Часто у комп’ютерних клубах діти залишають викрадені гроші. Не так давно у російському місті Єкатеринбург ховали 12-річного хлопчика. Напередодні школяр просидів дванадцять годин за комп’ютерною грою в одному з місцевих клубів. Уже без свідомості його доправили у лікарню, де він помер від інсульту. Лікарі переконані, що причиною трагедії стало надмірне захоплення хлопчика битвами з віртуальними монстрами. — Правоохоронці відвідують комп’ютерні клуби з тим, аби діти не засиджувалися у них довше, ніж до 22-ої години, — каже начальник кримінальної міліції у справах неповнолітніх у Волинській області Микола Негодюк. – Ми також зобов’язуємо власників клубів уважно ставитися до неповнолітніх відвідувачів закладу, особливо у години, коли дитина мала б бути у школі. Однак слідкувати, у що граються діти, мусять батьки. Важливий також контроль з боку вчителів і вихователів. На жаль, запитати у розробників ігор, з якою метою герой гри (а дитина справді позиціонує себе як героя) убиває, окрім ворогів, ще й віртуальних собак і перехожих, не маємо змоги. Випадкові жертви теж б’ються у конвульсіях, бризкають фонтанами крові, втрачають руки-ноги-голови. Усе настільки реалістично, що той, хто вперше це бачить, таки скривиться і відведе погляд. Але якщо навіть деякі батьки від побаченого не переймаються (це ж бо гра!), то тим паче не перейматиметься дитина.
КОМП’ЮТЕРНЕ РАБСТВО Інший побічний ефект повальної комп’ютеризації – залежність від гри. Вона виникає через те, що у процесі гри кров гравця насичується справжнім адреналіном, а це, як відомо, викликає звикання. Мої друзі (багато хто з них має родини і дітей), котрі вирішили повикидати з комп’ютера всі «іграшки», оголошують це з гордістю. Для декого справді є чим пишатися – із затятих геймерів вони знову стали нормальними людьми. До цього була купа неприємностей – сварки з рідними, відстоювання права «на себе», в одному випадку справа навіть йшла до розлучення. Підліткам припинити грати значно важче. — Ти кажеш собі: «Іще трішки, пройду один етап!», але не зчуєшся, як граєш ще щонайменше 3-4 години. Причому відчуття часу настільки втрачається, що під вечір з жахом розумієш, що сьогодні ще не снідав, — розповідає, як провів літо, сусід-восьмикласник. Відверто кажучи, я думала, що він з батьками на відпочинку, бо не бачила школяра, здається, від весни. Але ні – хлопчик, виявляється, нікуди не виїздив з Луцька, нещодавно пішов у школу. У рюкзаку, окрім шкільного приладдя, — дев’ять дисків з іграми, він планує обміняти їх у друзів на нові. Школяр не вважає, що йому потрібна допомога, він впевнений, що якщо не захоче грати – одразу покине. Але справа у тому, що він не хоче щось змінювати — навіть розуміючи, що гра забирає добрячий шмат його життя. — У центр соціальних служб для молоді, де я тривалий час надавав психологічні консультації по «телефону довіри», часто звертаються батьки залежних від ігор дітей, — каже старший викладач кафедри медичної психології та психодіагностики Волинського національного університету ім. Лесі Українки Антоній Мельник. – Сам термін «ігроманія» – новий у психології. Батьки, тим паче, не знають, як вберегти від залежності дітей. Вона з’являється на рівні свідомості – на початках це ще не патологія, але крайня форма норми. Звісно, насамперед страждають неадаптивні за своєю природою діти. Хтось з них більше піддається впливу, хтось менше – вирізнити потенційно залежного на початках неможливо. За словами керівника прес-служби управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату протоієрея Віталія Собка, віртуальне не є страшним, допоки людина усвідомлює, що вона лише грає, а гра не стає джерелом пристрасті. Не можна однак заперечувати і користі комп’ютерних ігор – адже, окрім того, що займають дозвілля дитини, ігри ще й розвивають, і вчать. Якщо ви вперше купуєте гру, у магазині вам обов’язково пояснять, які саме є ігри. Але чи знають продавці, наскільки безпечна кожна з них? Євгенія Мельничук кілька років продає диски з комп’ютерними іграми на «Варшавському» ринку, має педагогічну освіту. Однак при оформленні на роботу її освіта жодного значення не мала. Зрештою, і зараз мало хто з батьків, коли купує диски, зважає на вікові рекомендації. Тим паче не переймаються цим неповнолітні покупці. Пані Євгенія показує нам розвиваючі ігри – такі вона купує своїм дітям: — Мій син завдяки іграм «Імперія», «Цивілізація», «Козаки» полюбив історію, вивчив географію, одна гра вчить розрізняти прапори футбольних клубів, інша – нових англійських слів. Є ігри, які знайомлять дитину з правилами етикету, природними явищами. В інші можна грати усією сім’єю. Звісно, і жорстокі «стрілялки» своїм дітям я заборонити не можу, та й не думаю, що треба. Дитина однаково гратиме – в однокласників, удома, поки нема батьків. Гратиме, культивуючи у собі почуття вини. Вважаю, що головне – то ненав’язливий контроль з боку дорослих. Ми теж не закликаємо батьків обмежувати дитину в іграх. Навпаки, нехай діти середнього шкільного віку залюбки вирішують складні інтелектуальні завдання в навчальних іграх у жанрі квест (від англ. кwest – пошук), підлітки граються в шутери і шутер-екшни (від англ. shooter, action – стрілець, бій), в азартні комп’ютерні ігри на логіку, з можливістю виграти у комп’ютера. Головне – аби дитині до рук потрапила гра, яка відповідає її вікові. Зокрема, в Європі давно розробили етикетки для ігор. На них точно зазначено вік, для якого рекомендують гру: +3, +7, +12, +16, +18. До всього, є ще й графічні позначки, що означають таке: «гра-жах», «герої мають справу з наркотиками», «гра містить сюжети насильства», «у грі є елементи расової чи іншої дискримінації», «використовується ненормативна лексика», «еротика». Добре було б, якби такі наліпки з’явилися на іграх, які втрапляють до рук наших дітей. Було б не зайвим також скласти рейтинг найбільш небезпечних для дитячої психіки ігор.
