58 років тому лучанці Галині Григорівні Корчак видалили здорову (помилково, замість хворої) нирку. В історії її хвороби – понад 30 діагнозів різних серйозних захворювань. Жінка каже, що заслужила, аби її вписали в книгу рекордів Гіннесса...
58 років тому лучанці Галині Григорівні Корчак видалили здорову (помилково, замість хворої) нирку. В історії її хвороби – понад 30 діагнозів різних серйозних захворювань. Жінка каже, що заслужила, аби її вписали в книгу рекордів Гіннесса за волю до життя.
Галина Григорівна приїхала до редакції з листом-подякою сама, не покладаючись на пошту. Успішно здолала високі сходи на четвертий поверх. Похвалилася, що і вдома без роботи не сидить: готує онукам обіди, в хаті порається. Хоч за свій вік прощалася з білим світом вже не раз. Зізнається, що належить до тих «битих» життям людей, для яких доля змалку й до старості була не матір’ю, а мачухою. У п’ять років залишилась круглою сиротою. У війну опинилась у Дніпропетровську. Росла по людях. У дванадцять вже працювала і вчилась у вечірній школі. І мерзла, і голодувала, і на роботі надривалася. Нирки змалку мала хворі. Отож, коли її, чотирнадцятилітню дівчинку, з важким приступом доправили до лікарні, черговий хірург, що був, як пошепки говорили поміж собою медсестри, напідпитку, подивився на результати аналізів і взявся оперувати. А згодом виявилося, що видалив він не ту нирку. — Не було кому за мене заступатися, клопотатися. Безпритульна, без копійки. Ні за втрату батьків пенсії не отримувала, ні по інвалідності. Виписали з лікарні, пішла в технікум поступати, щоб стипендію одержувати, місце в гуртожитку мати. На першому курсі платили 10 карбованців, а на третьому — — шістнадцять, бо я вчилася на відмінно. Хотіла бути вчителькою, але довелося перевестися в борошномельно-елеваторний технікум, як-не-як, а ближче до хліба. І ниркова, і серцева недостатність була в мене, але молодість своє брала. Часом на танцях скрутить біль, здається, кінець, а відпустить – знов біжиш, — згадує Галина Григорівна. Вдруге її оперували в Києві. Розповідає, що лікар, який «підшивав» її єдину хвору нирку, згодом захистив на результатах лікування дисертацію. Чи професіоналізм столичного уролога, чи бажання хворої вижити відіграло ключову роль у цій історії? Як би там не було, але згодом дівчина вийшла заміж, «під розписку», бо забороняли лікарі, народила доньку. Чоловік був родом з Луцька, тож згодом переїхали на Волинь. Влаштувалася в Ощадбанк на роботу, потім шість років у міській раді працювала. — Усе життя мене біди переслідували. Перенесла енцефаліт, п’ять років відмучилася. Трохи оклигала, то стала жертвою розбійного нападу. Тоді газети про мене писали, як у мою квартиру увірвалися грабіжники, як били, шукали гроші, катували на очах в онучки. Я навіть на суд, коли їх судили, не могла піти, бо рік лежала прикутою до ліжка. Все життя сиділа на таблетках і уколах, а тут моя хвора нирка «забастувала», стала зовсім відмовляти. Організм, перегодований «хімією», не міг більше приймати ті препарати, які призначали лікарі. У лікарні нічим зарадити не могли. По суті, виписали помирати. А в мене ж на руках двоє онуків! Ні, думаю, не здамся, буду шукати порятунку. І таким порятунком для мене стала нетрадиційна медицина, — каже жінка. Вичитувала в газетах, розпитувала у знайомих. Не пригадує, звідки вперше довідалася про інформотерапію. Пам’ятає тільки, що вперше привели її у медичний центр «Інтавіт» попід руки, вірніше, майже принесли, бо й маленький поріг сама не мала сили переступити. Хтось із супроводжуючих казав: «Їй у реанімацію треба йти, а не розслаблятися тут під музику». Настояла на своєму, мовляв, як не допоможе, то й не зашкодить. Не вникала в тонкощі теорії про мікрочастоти струму, інформаційний потік, принцип дії приладу, до якого її під’єднали за допомогою електродів. Просто повірила лікарю Ігорю Іваницькому. Втім, виходжували Галину Григорівну, як кажуть, усім «бойовим складом». І масажі, і фітоконцентрати, замість звичних таблеток, і гірудотерапію — усе застосовували в комплексі. Медсестра на перших порах навіть приходила додому, щоб зробити призначені процедури. Повільно, але відчутно, хворій ставало легше. Через півроку жінка змогла самостійно ходити, поратися по дому. Розповідає, що з того часу вже більше дев’яти років не була в лікарнях. Час від часу, коли підвищується тиск, підводить нирка, приходить «на п’явки» або на «апарат», приймає фітопрепарати – ліки на основі трав. Для такої особливої пацієнтки тут надають пільги, знижки, її здоров’я під постійним контролем. А Галина Григорівна жартує, що натомість слугує живою рекламою ефективності нетрадиційної медицини. — Ось у знайомої варикозне розширення вен, пропонували їй операцію. Пройшла курс гірудотерапії в поєднанні з лікуванням апаратом «Біорегулятор» – стало легше. Тепер дякує мені, своїм знайомим радить, — каже жінка. Щороку 29 грудня вона приносить в центр власноручно спечений торт, бо цього дня вперше прийшла сюди. Для неї він – як другий день народження.
