«В один із осінніх лагідних днів завітала я на ділянку з кукурудзою, щоб зібрати дозрілі початки і вжахнулася...
«В один із осінніх лагідних днів завітала я на ділянку з кукурудзою, щоб зібрати дозрілі початки і вжахнулася.
Всі вони були «роздягнуті»: сорочини-пелюстини, звисаючи довкруж уже голих, без зерен, качанів, сумно шелестіли під осіннім вітром. Тільки зрідка, там, де «трудяги» повністю не зуміли зірвати одежини із моєї кукурудзи, ще виднілося золотисте зерно. Зітхнула: що поробиш! Це ж сойки не раз сюди прилітали. А мені й невтямки було, що вони візьмуться господарювати. Спасибі, хоч на засів наступного року насіння все-таки залишили»,— поділилася своїми клопотами наша постійна читачка з с. Суховоля Луцького району Галина Зелінська.
