«СОЛДАТИ ДЖЕЙН» ПО-УКРАЇНСЬКИ

На Волині зростає кількість тих, кого «вербують» до армії за контрактом. Серед них є і жінки.

Володимир ЛИС

Якщо, звичайно, почнуть виконувати передвиборні обіцянки, які підтримали українські виборці своїми голосами, то наша рідна армія у найближчі роки має стати геть професійною. Після приходу до влади «помаранчевих сил», а відтак і нового міністра оборони 2005-ого року розпочався експеримент щодо формування в кожному виді Збройних сил України однієї бригади, де б служили тільки за контрактом. Це 30-а механізована бригада у Новограді-Волинському — у Сухопутних військах, 7-а бригада Військово-повітряних сил у Старокостянтинові на Хмельниччині й 36-а окрема бригада берегової охорони Військово-морських сил у Криму. Успішне завершення цього експерименту в минулому році дало змогу його продовжити і розширити.
В облвійськкоматі було створено спеціальний центр, а в ньому відділення комплектування за контрактом, яке очолив майор Юрій Задерей. Як сказав пан Юрій, вони відразу активно зайнялися пошуком бажаючих зробити службу у війську своєю професією.
Їхній обласний центр співпрацює з центром комплектування Збройних сил у Києві, де створена комп’ютерна система, яка дозволяє знати де, скільки і яких спеціальностей потребують «новобранців». А тоді вже дані розсилаються по областях і розпочинається пошук підходящих кандидатур.
Донедавна, як визнають службовці відділення, справа йшла тугувато. Бажаючих служити за 600 гривень та ще й далеко від дому і виїжджати в поле було не надто багато. Ситуація кардинально змінилася у квітні нинішнього року. По-перше, підвищили зарплату і тепер рядовий, механік-водій, отримує без доплат 1108 гривень, а рядовий стрілець — 1050 гривень.
Ще одна причина того, що було небагато бажаючих іти служити за контрактом, — відсутність житла у місцях служби. Тепер у військових бригадах, де проводився експеримент, колишні казарми переобладнали на гуртожитки, де в секціях є кухня, холодильник. У Новограді-Волинському і Феодосії збудували будинки для офіцерів. Поки що гуртожитки розраховані на неодружених контрактників, але попереду спорудження житла для сімейних. Всього ж за ці неповних два роки Волинь дала до Українського війська майже 400 бажаючих стати військовими за професіями, з них понад третина залишилася служити на Волині. До речі, мінімальний контракт укладається на три роки, а на сержантські посади — п’ять років.
Якщо спеціальність та місце служби підходять і майбутній механік чи стрілець також підходить, його везуть у конкретну військову частину. І доволі часто буває, що саме тоді розпочинаються справжні пригоди і непорозуміння. Інструктор відділення по комплектації служби за контрактом старший сержант Валерій Пелех розповідає, як він возив кількох таких охочих у новоград-волинську бригаду. Один з них, Олег К., був переповнений не лише бажанням стати контрактником, але й, як виявилося, романтичними уявленнями про службу. А тут, пробувши три чи чотири дні у військовій частині, розчарувався.
— Під «ружом» я настоявся,— заявив він,— коли служив у «лінійці». Я то думав, що в нас сучасна, інтелігентна армія.
Справді, служба у сучасному українському війську ще далека від ідеалу. Це не та, скажімо, німецька чи норвезька армії, де військовослужбовці-контрактники, відслуживши свої законні щоденні сім чи вісім годин, скидають форму і в тому ж самому місті, де розташована їх військова частина, йдуть собі спокійно пити пиво з сосисками. До таких реалій прагне дійти й Україна.
Інша проблема та, що українські Збройні сили скорочуються відповідно до європейських, насамперед, натівських стандартів. Отож, якщо раніше наша Волинь була буквально нашпигована військовими частинами, не лише Луцьк, а й кожен райцентр мав по одній, а то й дві—три частини, то тепер становище зовсім інше. Лишилася 51-а волинська механізована бригада у Володимирі-Волинському, є кілька протиповітряних, зв’язку, авіабаза в Луцьку, кілька зовсім дрібних. Відповідно народилась і проблема. Цього року після підвищення зарплати у військовиків-контрактників зросла кількість бажаючих служити за контрактом серед лучан. Протягом кількох місяців більше півсотні бажаючих заявилося. При тому з гарними і необхідними військовими спеціальностями. Але й з бажанням служити саме в Луцьку, де в них і сім’ї, і житло. Дізнавшись, що їх можуть відправити кудись на Хмельниччину чи ще далі, на південь України, вони, кажучи мовою одного з кандидатів на механіка-водія, дали задній хід. Навіть у не так і далекому Володимирі-Волинському погодилися служити лише семеро мешканців обласного центру. Хоча в цілому кількість лучан, які вже служать на Волині і за її межами, десь так вп’ятеро більша.
Є й позитивні приклади. Скажімо, зовсім сухопутний горохівчанин Іван Онищук несподівано знайшов себе у бригаді Військово-морських сил у Криму. Як згадує майор Задерей, він запропонував Іванові таку службу, сам завіз його до Севастополя і тепер той просувається по службі, ставши командиром відділення. Лучанин, колись мій сусід, полковник Валерій Марцеха, який донедавна служив у володимир-волинській бригаді, а нині на Житомирщині, розповідав і про такий випадок, коли батьки самі привезли до нього непутящого сина, переконані, що тільки армія може його перевиховати. Той спочатку не вельми старався, довелося і батьків викликати, і їхати в село, куди солдат-контрактник, можна сказати, «дезертирував». Але таки мало-помалу втягнувся, став тепер зразковим командиром гармати. А свого офіцера-командира, який з ним багато наморочився, запросив на власне весілля. Але чи багато в нашому війську таких умілих вихователів, які б побачили у підлеглому природженого військовика?
Донедавна в нашій армії була і така проблема: завербувавшись за контрактом у миротворчий контингент на Балкани чи в Ірак, сержант-контрактник служив лише доти, доки перебував за кордоном. Адже не секрет, що зарплата там у наших вояків, хоча й нижча, ніж у натівських контингентах чи, навіть, в ефіопському, але незрівнянно вища, ніж у тих, хто служить за контрактом на рідній батьківщині. Отож, не від доброго життя тепер у миротворчі сили беруть лише контрактників, які служать, а не тих, хто відслужив, як було раніше. Та й тут є певні зрушення. Скажімо, в аеромобільному полку на Львівщині служать волиняни Іван Терешко і Олександр Гітуляр. Хлопці навіть після Іраку й Косово не покинули службу і, коли завершився строк першого контракту, продовжили його, тепер уже в Україні. До речі, за останні два роки повторний контракт з числа волинян, які служили за першим, трирічним контрактом, підписав кожен другий. Як вважають в облвійськкоматі, це теж відрадна тенденція на користь майбутнього професійного українського війська.
А буває, що у війську несподівано знаходять свою долю люди, здавалося б, далекі від військового покликання. Микола Вавдійчик навчався на факультеті іноземних мов нашого Волинського університету імені Лесі Українки. Він, без перебільшення, інтелектуал-поліглот, який знає чотири мови — англійську, німецьку, польську і французьку. І ось у військкоматі йому запропонували підписати контракт. Він став спочатку військовим перекладачем, потім — помічником викладача і вже, попрацювавши у генштабі, зателефонував до відділу комплектації за контрактом облвійськкомату, щоб повідомити радісну новину — успішно склав іспити на навчання у США, буде робити військову кар’єру.
Цього року в українській армії набирає силу ще одне нововведення. Прийнято Указ Президента, а за ним і Закон про службу в резерві. Тепер можна служити в нашій армії один раз, а то й кілька по одному—два, до десяти днів на рік. Звичайно, на добровільній основі. Таку службу можуть здійснювати наші резервісти, яких приписують до військових частин і які за таку службу, приходячи у військові частини, можуть отримувати до 1800 гривень. Те, що у західних арміях давно вже стало звичним, приходить і до нас.
Час від часу на наших телеекранах демонструється американський фільм «Солдат Джейн» із знаменитою Демі Мур у головній ролі. Він про вперту симпатичну американку, яка вирішила довести, що вона не згірше чоловіків може пройти сувору школу спецпідрозділу американської армії. Відтоді вираз «солдат Джейн» став символом високої військової професійності. Чи стануть такими професіоналами наші контрактники? До речі, із сотні добровольців, які ними стали на Волині нинішнього року, майже два десятка жінок.