«Ще два тижні тому цей кущик фіалок зацвів. А відкрила для себе це диво я випадково. Якось нагнулась під ялинкою, щоб зібрати шишки, а там… двоє очей-фіолетів над зеленолистим кущиком, ніби із далекої весни, хлюпнули первозданною ніжністю в мою душу. У розповні жовтня квітла фіалка, яка зазвичай лише у квітні тішить нас своєю красою...
«Ще два тижні тому цей кущик фіалок зацвів. А відкрила для себе це диво я випадково. Якось нагнулась під ялинкою, щоб зібрати шишки, а там… двоє очей-фіолетів над зеленолистим кущиком, ніби із далекої весни, хлюпнули первозданною ніжністю в мою душу. У розповні жовтня квітла фіалка, яка зазвичай лише у квітні тішить нас своєю красою.
А нещодавно від холодів минулих днів зблідли та й померли дві тендітні квіточки. Проте, за два кроки уже наступний кущик викинув пучок пуп’янків. Та чи ж розцвіте? Попереду — холодна зима. Восени ж тепло таке оманливе», — поділилася своїми спостереженнями поетеса і наша читачка Галина Зелінська із с. Суховоля Луцького району.
