Війна 20.10.2022, 21:57

Думав, що на «тому світі»: історія бійця волинської бригади Миколи Сагана

Микола сьогодні вдома, оговтується від важкого поранення і радіє, що вижив у страшній м’ясорубці війни. Тішиться атмосферою миру й спокою в рідному селі, товариством родини – дружини Тетяни, дітей Миколи та Олени. Про пережите в буремному березні 2022-го нині вже згадує спокійно, хоча тоді його життя висіло на волосині…

Воїн Микола Саган із села Пульмо вірить у перемогу України над російськими окупантами і впевнений, що білоруси не перетнуть державного кордону і не підуть зі зброєю на українців.

Про це пише газета Новий погляд.

«Там лише в Бресті пів міста наших людей, і вони, на відміну від росіян, знають правду про війну і те, з якої сторони ворог, – розповідає військовослужбовець 14-ої ОМБр», – каже пан Микола.

Миколу мобілізували до війська 6 березня. Не сумнівався: йти на війну чи ні. Був впевнений: захищати Україну від ворога – священний обов’язок кожного українця. Спершу було місто Володимир, де Миколі, вже військовослужбовцю 14-ої ОМБР, видали автомат. Там усвідомив, що йде на справжню війну: жорстку, кровопролитну, з людськими втратами. Швидко пригадав військові навички, які набув ще під час строкової служби. Для довгих навчань часу не було, оскільки окупанти з росії проривалися в Україну з різних напрямків, спустошуючи все на своєму шляху. Першою гарячою бойовою точкою для Миколи і його побратимів стала Київщина, зокрема передмістя Ірпеня.

Поки ці бомби летіли на парашутах, ми ховалися. Але я все ж впіймав два осколки: один потрапив у хребет, інший пробив легеню… Але нічого, живий!

– Росіяни сунули з усіх боків, їхали танки, летіла ворожа авіація… Одну ніч з того часу я, напевно, пам’ятатиму все своє життя. Ми були серед поля, в якомусь фермерському господарстві. Зі щілин в загорожі із плит спостерігали за окупантами. В результаті вони побачили нас і почався бій. Потім рашисти запустили дрона і почали обстрілювати з «Града», далі – з танків і БМП. І так до 4-ї ранку. Були в нас і вбиті, і поранені, але більшість вижили – врятували тюки соломи, які були на території господарства, – розповідає Микола Саган.

Через деякий час воїнів 14-ої бригади змінила на Київщині 10-та окрема гірсько-штурмова. А бійців підрозділу, в якому служив Микола, відвезли на Миколаївщину, в Червону Долину. Там трапився прикрий випадок: Микола, який їхав зверху на БМП, не втримався, бо сидів на самому краї, і впав з техніки. В результаті отримав незначні травми. Коли проходив лікування, сталося найстрашніше: ворожий літак скинув на бійців чотири бомби.

– Поки ці бомби летіли на парашутах, ми ховалися. Але я все ж впіймав два осколки: один потрапив у хребет, інший пробив легеню… Але нічого, живий! – з оптимізмом у голосі розказує наш земляк.

Це було 25 березня. Військовий підрозділ тоді поніс значні втрати. Пораненого Миколу, який був без свідомості, відвезли в Баштанку – там йому зробили першу операцію, лікарі витягнули одного осколка і зашили легеню. Каже, коли прийшов до тями, то подумав, що він «на тому світі». Не міг поворухнутися, розплющити очі, не відчував ніг. Лише коли почув, як розмовляли медики, що стояли біля його ліжка, зрозумів, що живий.

–Я ж не знав, що в мене легеня пробита, і навіть примудрився тоді закурити! Думав, що помру, настільки болісними були відчуття… З тих пір я вже не курив, – ділиться спогадами захисник.

Дружині Тетяні не відразу розповів про поранення. «Хай ще поспить спокійно!» – так мотивував своє мовчання в перші дні. Далі поранений проходив лікування в Миколаєві, Одесі, загалом переніс три складних операції. Медики казали: якби не здорове серце, не вижив би. Вони витягнули осколка з хребта, крім того, у воїна був пошкоджений хребець, поламане ребро. Лікувався довго, потім проходив реабілітацію в Луцьку, адже потрібно було розробляти ноги і вчитися ходити.