Помиляється той, хто каже, що навколо нашої озерної перлини — Світязя — начебто всю землю роздали. Є ще привабливі місця! Нинішній пульмівський сільський голова Федір Гловацький розповідає, як півроку тому десь у своїй конторі він «знайшов», чи то може відшукав, генеральний план забудови урочища «Мокошин», біля самого плеса, що розроблявся ще за його попередника однією із луцьких проектних організацій. І за останніх півроку той план двічі перероблявся й обійшовся сільській громаді у 70 тисяч гривень
Ярослав ГАВРИЛЮК
-Можливо, план зроблено не так ідеально, як я бачив у Естонії, але він набагато кращий від того, який було прийнято, — говорить Федір Гловацький. — На цих семи гектарах землі ми хочемо закласти сквер, автобусну зупинку, дитячі майданчики, магазини, аптеки, готелі. Думаємо весною поставити ці ділянки на аукціон. Вийдемо в Інтернет. Тут будуть серйозні інвестори. Ця земля «потягне» на 30 мільйонів гривень. Це дуже велика сума коштів для пульмівської громади. Тоді ми можемо повирішувати всі наші соціальні та інші питання. Згідно з генеральним планом в урочищі «Мокошин» передбачено також понад 400 земельних ділянок під індивідуальне будівництво, на частину з яких уже претендують респектабельні мешканці обласного центру та інших міст Волині. Тільки-но про це довідалася вся громада — у селі зчинився ґвалт. Сільського голову Федора Гловацького запідозрили у тому, що найпривабливіші землі хочуть надати іногороднім. Скликається селянський сход, на який запросили журналіста з «Волині», а також чиновників із району, але останні чомусь у Пульмо не приїхали, більше того, землевпорядника сільської ради в той день викликали до Шацька на якусь нараду. Чого тільки не закидали Федору Гловацькому односельчани, у яких тільки гріхах його не запідозрювали! Освітянин за фахом, Федір Панасович тримався стійко, на провокаційні репліки й образи відповідав толерантно, але жорстко. А питання ставилося руба: земля, яка є у Пульмо, має бути лише за його мешканцями. І ніяких чужаків! «Іногороднім відмовити. Видачу землі під індивідуальне будівництво — заборонити. Не роздавати землю, поки не закінчиться розпаювання», — звучала у залі пропозиція-ультиматум. Сільський голова пояснював, мовляв, це є порушенням закону, який передбачає право кожного громадянина на землю, де б він не проживав. «Тоді не роздавайте, а продавайте всю землю з аукціону», — вигукнув хтось із переповненого вщерть холодного будинку культури, який потребує ремонту. Ось тоді, мовляв, знайдуться кошти, аби відремонтувати його та ще й школу із дитячим садком. — А чи багато з вас візьме участь у тому аукціоні? — «парирував» Федір Гловацький. — Є речі, через які я переступити не можу. І вкотре розповідав селянам про те, що в Луцьку та інших містах є «потрібні» для села люди, а точніше — впливові посадовці і спеціалісти, яким ну просто вкрай горить побудуватися біля Світязя. «Та зрозумійте ж ви, коли тут будуть присутні й інші люди (тобто не місцеві), то Пульмо набуде іншого статусу», — доводив своїм численним опонентам сільський голова і для більш переконливого ефекту часто-густо доповнював сказане біблійними та народними притчами. Селяни чи то не розуміли про який-такий «інший статус» говорить їм голова, забуваючи, на яких «цінностях» тримається бюрократична машина, чи то просто не хотіли це чути, створюючи йому моральний дискомфорт. «Як роздамо землю, то не дійдемо до озера ноги помити, корів не буде де пасти». Емоції спалахували раз за разом. Зал іноді просто вирував. «Давайте тоді продамо все село!» — вигукували хлопці із «камчатки». Федір Гловацький мало не на хресті клявся, що не продав ще жодної земельної ділянки в урочищі «Мокошин», не брав, не бере і не буде брати хабарів. При цьому він відкинув пропозицію сформувати земельну комісію депутатів сільської ради з інших людей, оскільки цього не дозволяє робити буква закону. Пульмо я залишав з двоякими відчуттями. По суті, селянський сход нічого толком не вирішив, хоч люди й неодноразово голосували за те чи інше рішення, завзято торгуючись із сільським головою за землю. Сходи є своєрідним дорадчим органом місцевої виконавчої влади. Останнє ж слово буде за депутатами сільської ради, які й вирішать долю мальовничого урочища «Мокошин». Дуже хотілося б, щоб справедливо вирішили, а не так, як в інших місцях біля Світязя.
