— Спозаранку навідалася сердита сусідка зі скаргою на моїх котів Гошку й Тошку, рудих симпатяг і неабияких мисливців за мишами і щурами. Я грішним ділом подумала, що вусаті почали полювання на сусідчиних курчат чи каченят. Аж ні, виявляється, потовклися у неї на городі, зламали кілька кущів розсади!..
— Спозаранку навідалася сердита сусідка зі скаргою на моїх котів Гошку й Тошку, рудих симпатяг і неабияких мисливців за мишами і щурами. Я грішним ділом подумала, що вусаті почали полювання на сусідчиних курчат чи каченят. Аж ні, виявляється, потовклися у неї на городі, зламали кілька кущів розсади!
Аби не псувати добросусідських стосунків, зачинила «розбійників» на горищі. А надвечір почула за хатою несамовите нявчання. У моєму саду про щось своє, котяче, голосно сповіщали руденька кішечка і такий же кіт — викапаний мій Тошка, тільки з елегантним ошийником (мої в ошийниках не ходять). Побачивши мене, стрілою помчали через мої грядки й, перескочивши через огорожу, опинилися на сусідчиних. Я скаржитися ні до кого не ходила, лиш випустила своїх рудих із «капезе». І оце собі міркую: «Невже доживемо до того, що й котів доведеться на ланцюг посадити, як ото у Пушкіна? Тільки ж там кіт учений був, а наші, сільські, не петрають, де свій город, а де – сусідський, — розповіла свою пригоду наша постійна читачка із Рожищенського району.
