Маршрутку, яка везла зі Львова лише з десяток пасажирів, на горохівській трасі зупинила колоритна компанія: двоє чоловіків, дві жінки у білих хустинках, одна з них — вагітна, а з ними — шестеро дітей віком десь від трьох до дванадцяти років. Усі чемно пройшли на задні сидіння. «О, буде весело»,— вслід їм промовив молодий чоловік із густим татуюванням на розхристаних грудях...
Маршрутку, яка везла зі Львова лише з десяток пасажирів, на горохівській трасі зупинила колоритна компанія: двоє чоловіків, дві жінки у білих хустинках, одна з них — вагітна, а з ними — шестеро дітей віком десь від трьох до дванадцяти років. Усі чемно пройшли на задні сидіння. «О, буде весело»,— вслід їм промовив молодий чоловік із густим татуюванням на розхристаних грудях.
Але до кінця поїздки, яка тривала з півгодини, у салоні ніхто не почув ні дитячого плачу, ні сміху, ні запитання. Лише коли виходили, кожен із юних пасажирів подарував водієві голосне «Дякую!». Зауважила, що всі чоловіки у цій компанії, навіть найменший, трирічний, були… при краватках. — Сектанти! — майже просичала услід огрядна тітонька. — Протестанти! — поправив її юнак в окулярах. А сивочолий чоловік зітхнув: «Те, чого не змогли зробити хлопці у вишиванках, зробили хлопці у краватках — навернули людей до церкви».
