Вони не стріляли і не кидали гранат, як українські повстанці. Але їхнє правдиве слово про українську літературу, українську історію, просто цитата з поезій Симоненка чи праць Грушевського вибухали гучніше, ніж граната...
Вони не стріляли і не кидали гранат, як українські повстанці. Але їхнє правдиве слово про українську літературу, українську історію, просто цитата з поезій Симоненка чи праць Грушевського вибухали гучніше, ніж граната. Вони — це тодішні дисиденти Валентин Мороз і Дмитро Іващенко, а ще маленьке гроно юних луцьких студентів, які сміливо стали на прю з режимом. Серед них була і гордість філологічного факультету Луцького педінституту імені Лесі Українки Леся Ковальчук
Володимир ЛИС
А час, коли, за словами Булата Окуджави, «Цезарь был на месте, соратники рядом, все было прекрасно, судя по докладам», а вони сказали, що таки не прекрасно і понесли правду про Україну, її пригноблену мову серед ровесників, постав на вечорі, присвяченому 65-річчю Лесі Григорівни. І символічно, що організував його її рідний факультет, наче віддаючи борг за ті події і прикрощі 1965 року. Про нелегкий життєвий шлях, творчість нині відомого педагога, авторки чималої кількості наукових праць і проникливих поезій, заслуженого учителя України Лесі Ковальчук сказала слово голова Волинської організації Національної Спілки письменників України Ніна Горик. А наведені нею слова із відгуку поетеси Надії Гуменюк на рукопис поетичної збірки пані Лесі «Барвінок у снігу»: «Видання цієї книжки стане актом відновлення як історичної, так і мистецької справедливості» присутні зустріли оплесками. Що справедливість таки існує, свідчить і суспільне визнання ювілярки. Нині вона лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, і, як і раніше, невтомна і вражаюче працелюбна. Це засвідчили і виступ та поезії самої пані Лесі, і вітання керівництва Ківерцівського району — вийшла ціла делегація з кількох десятків нинішніх земляків із Ківерець і Жидичина, де багато років вчителює, — бо ж Леся Ковальчук активний депутат Ківерцівської районної ради. А ще вона не менш активний діяч обласної і районної організацій Української Народної партії, Товариства імені Олени Теліги, про що також говорилося на вечорі. І, мабуть, не менш ніж нагороди від облдержадміністрації, міського голови Луцька, обласного управління освіти і науки, важили просто теплі слова із вдячністю і захопленням. Автор цих рядків розповів про співпрацю Лесі Григорівни із на шою газетою як давнього і постійного, дуже глибокого і цікавого автора. Великий інтерес у читачів викликали її спогади про шістдесяті роки, численні статті і замітки на актуальні теми, роздуми у «Суботніх розмовах». Особливий резонанс викликав виступ відомого волинського політика і господарського керівника, колишнього заступника голови обласної ради Василя Струка. А в далекі шістдесяті він, тоді молодий директор Ворокомлівської школи у Камінь-Каширському районі, не побоявся прийняти на роботу опальну випускницю педінституту, захищав, як міг, перед всесильними органами. І не помилився — серед учнів Лесі Григорівни чимало видатних людей, таких, як головний редактор журналу «Слово і час» Лукаш Скупейко, відомий педагог і літератор Лукаш Назарчук, котрі поділилися хвилюючими спогадами, а ще два полковники — СБУ і міліції, педагоги, поети, митці, господарські керівники і просто гарні люди і свідомі українці. Як і її сини Богдан і Роман, невістки Наталія і Ольга, які теж вітали дорогу маму.
