Цими днями вирішив повести гостей до одного з найцікавіших місць відпочинку в Луцьку — парку імені Лесі Українки. Та із самого початку прогулянки настрій зіпсувала величезна кількість сміття біля входу від Центрального ринку. У водоймі разом із качками плавали використані пляшки та поліетиленові пакети...
Цими днями вирішив повести гостей до одного з найцікавіших місць відпочинку в Луцьку — парку імені Лесі Українки. Та із самого початку прогулянки настрій зіпсувала величезна кількість сміття біля входу від Центрального ринку. У водоймі разом із качками плавали використані пляшки та поліетиленові пакети.
Прикро вразив і дитячий майданчик. Пам’ятаю, як ще не так давно дитиною із задоволенням приходив з батьками сюди бавитись, а нині моїх менших братика та сестричку було навіть страшно допускати до забав на таких атракціонах. Місце, призначене для ігор, нагадувало поле після бою: гойдалка з перекрученими металевими палицями без сидіння, гірка для ковзання з напіввідірваним шматком бляхи, місток без значної кількості дощок, кам’яна голова богатиря, що всередині перетворилася на смітник і туалет одночасно. Ну, а дитяча фортеця нині виконує роль універсального записника: мало не кожна цеглина мурів містить на собі як не освідчення в коханні чи стандартне послання «тут були…», то лайливі слова. На жаль, старий потрощений майданчик поряд із сучасним, новим, нагадував зону відчуження, де гралися лише поодинокі екстремали. А це ж також частинка нашого міста, яка залишається у пам’яті гостей. Якщо це у місті, яке увійшло в десятку кращих в Україні, то можна собі уявити, що діється у десятці гірших… Не хотілося б, щоб майданчик полагодили тоді, коли гарбуз на вербі виросте, адже він не лише не пасує парку, а й є небезпечним для здоров’я дітей-відвідувачів, вважає студент факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка Андрій Соловей.
