В пивній палатці по дорозі в парк культури і відпочинку імені Лесі Українки, де під вечір зазвичай збирається багато молоді, двоє підлітків просили копійки. «Навіщо тобі гроші»? – запитала я в одного...
В пивній палатці по дорозі в парк культури і відпочинку імені Лесі Українки, де під вечір зазвичай збирається багато молоді, двоє підлітків просили копійки. «Навіщо тобі гроші»? – запитала я в одного.
«На хліб», — відповів той скорботним голосом. «Де мама?». «Хвора.» «А тато?». «Помер». «А це хто?». «Мій брат». В той момент треба було бачити вираз обличчя його напарника – у нього від здивування очі полізли на лоба. «Та що ви з ним говорите? От я тебе зараз нагодую, — замахнулася на хлопчиська офіціантка палатки. — Ану йди геть звідси. Як матір буду бачити, все їй розкажу. Женеш їх, женеш, а вони все одно, як ті мухи набридливі...» Не зважаючи на її крики, підлітки спокійно перемістилися в інше місце. Тут справи пішли краще, судячи з того, що побігли у кіоск поруч. Невже «добрі» від пива «дяді» думають, ніби врятували малолітніх брехунів від голодної смерті?
