У передостанній день літа їхала знайомою трасою з Луцька до Локач. Раптом на узбіччі дороги поблизу Юнівки — незвичне для цієї пори видиво: яблунька у рясному біло-рожевому цвіті!..
У передостанній день літа їхала знайомою трасою з Луцька до Локач. Раптом на узбіччі дороги поблизу Юнівки — незвичне для цієї пори видиво: яблунька у рясному біло-рожевому цвіті!
Поряд горобини пишаються червоними кетягами, у посестер гілки вгинаються від плодів, а вона надумала цвісти! Чомусь навіяла мені далекий спомин дитинства: сусідка, яку сільські кумасі позаочі називали «старою дівою», нарешті виходила заміж. За такого ж, як і вона, «підтоптаного» парубка, обом було по 38. І щосили опиралася проти того, щоб одягати вельона, на чому категорично наполягали рідні. Врешті-решт здалася й прийшла до сільради «на розпис» у фаті. Яблуня у серпневому цвіті чимось нагадувала оту сільську Катерину, пізній шлюб якої також виявився без плоду. Хоч останнім часом ми все частіше отримуємо повідомлення про осіннє цвітіння то каштанів, то вишень, то яблуневих гілок, усе ж це аномалія, яка не перестає дивувати й тривожити: щось із природою не так. І чи не ми в цьому винні?
