ІЗ ЧИТАЦЬКИХ КОНВЕРТІВ: не красна дівиця, а таки справжня куниця…

«Роздивляюся сіру шкірку звіра, натягнуту на міцну правилку. Сохне в старенькій хатині інваліда, ветерана Великої Вітчизняної війни Михайла Труха. Нещодавно він повернувся з лікування в Луцькому госпіталі ветеранів.

На сільському базарі розповів мені свою пригоду. «По свіжому першому снігу запримітив сліди куниці, які прямували у хлів. А хлів на великій відстані від хати. Налаштував у
ньому капкана, наклавши кісток зі столу. Кури ж не підходили до нього, налякані непрошеною гостею. Впіймалась куниця-самиця».
Зараз кількість цих звірів із кожним роком збільшується. Сприятливі умови для них — закинуті старі хліви, скирти минулорічної соломи, дупла вербових дерев біля старого русла річки — дозволять безперешкодно плодитись хижаку.
Тепер літній пенсіонер метикує, аби вигідно продати заїжджим підприємцям виправлену шкірку. Втім, хутро тепер не в моді: зими в наших краях теплі,» — розповів про сільську пригоду наш постійний дописувач із с. Хворостів Любомльського району Павло Шесталюк.