Війна 01.02.2024, 17:54

У громаді на Волині рідним полеглих Героїв вручили відзнаки «Почесний громадянин»

У Поворській громаді вшанували подвиг земляків, які віддали своє життя у війні з російським агресором за свободу і незалежність України

31 січня родинам полеглих Героїв вручили посвідчення та нагрудні знаки «Почесний громадянин Поворської територіальної громади (посмертно)».

Про це повідомили у Поворській громаді.

Звання Почесного громадянина присвоєно 11-ом мужнім Героям, жителям громади.

«Занадто високу ціну щодня ми платимо за право бути вільними українцями у своїй Україні. Кожен визволений метр землі просочений кров’ю найкращих українців. Від імені усієї громади висловлюю глибоку шану і вдячність родинам Героїв, які стали на захист України, за майбутнє своїх дітей, за мир на своїй землі. Сьогодні святий обов’язок кожного з нас – берегти пам’ять про наших Героїв та робити все можливе для наближення великої Перемоги, допомагаючи ЗСУ», -

відзначила у своєму виступі сільська голова Інна Бондарчук.

Почесні громадяни Поворської територіальної громади (посмертно)

Яворський Микола Васильович 2015 року підписав контракт і вступив на військову службу. У складі 14-ї окремої механізованої бригади м.Володимир, як командир мінометної батареї, виконував бойові завдання у зоні АТО. 34-річний поворчанин загинув під час мінометного обстрілу в с.Лобачеве Новоайдарівського району Луганської області. Був хорошим сім’янином і батьком двох синів, більше 40 разів здавав кров як донор, мав нагороди від МВС за зразкову службу в мирний час, посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Васейко Петро Іванович, 53-річний чоловік, уже в перший день повномасштабного вторгнення російської армії на територію України добровольцем пішов на війну. У складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого його підрозділ тримав позиції біля Чорнобиля, на Київщині, біля Кропивницького, Миколаєва, у степах Херсонщини, на Донеччині, де 20 травня 2022 року від поранень, несумісних з життям, помер у Бахмутській лікарні. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. А в мирний час Петро Васейко із задоволенням працював на полі, сіяв, садив, любив рибалити, збирати гриби і дарувати дружині квіти.

Хмеляр Максим Петрович 25 лютого був призваний до Збройних сил України. У складі 14-ї окремої механізованої бригади імені Романа Великого брав участь у воєнних діях на території Київської і Житомирської областей. 7 березня 2022 року загинув у боях за с.Дмитрівка Бучанського району Київської області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У загиблого Героя, лісівника за освітою та дбайливого господаря, залишилося двоє неповнолітніх дітей та багато нереалізованих планів по облаштуванню рідного обійстя.

Овадюк Ігор Олександрович з перших днів війни проходив свій бойовий шлях у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Загинув в одному бою із Хмеляром Максимом 7 березня 2022 року при визволенні с.Дмитрівка на Київщині. На місці, де незламним щитом наші воїни-земляки разом з 26-ма побратимами ціною власного життя зупинили російських окупантів, у 2023 році встановлено Меморіал Героїв. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У загиблого захисника, який до війни працював у локомотивному депо м.Ковель, у глибокій скорботі залишилися батьки та сестра. На жаль, він не встиг створити своєї сім’ї.

Васильчук Богдан Васильович у перші дні війни отримав повістку та пішов служити гранатометником у мотопіхотному батальйоні 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. 28 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання загинув від осколкового поранення, несумісного з життям, поблизу селища Крюкове Харківської області. Юнак, який народився і виріс у Ковелі, здобув спеціальність столяра, після одруження залюбки перейшов жити у село. Планував господарювати у нещодавно придбаному будинку, разом з дружиною виховувати дітей. Але молодша донечка, на жаль, народилася вже після загибелі тата.

Дмитрук Анатолій Олександрович з перших днів війни був мобілізований до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Брав участь у бойових діях на сході України. 18 травня 2022 року під час виконання бойового завдання загинув біля населеного пункту Яковлівка Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі». Людина мирної професії агронома, дбайливий господар, хороший чоловік та батько трьох доньок віддав своє життя у боротьбі з російським агресором.

Бойміструк Віктор Юрійович мав досвід строкової військової служби, як кінолог, зарекомендував себе з найкращої сторони. З перших днів війни у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого захищав Україну від ворога на Київщині, згодом на Миколаївщині. Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Білогорівка Донецької області 5 червня 2022 року загинув у результаті ворожого обстрілу. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Вдовою залишилися молода дружина, сиротами – троє малолітніх донечок, наймолодшій з яких йшов другий рік.

Левчук Владислав Олександрович завжди відзначався цілеспрямованістю та наполегливістю у досягненні мети. Був одним з найкращих випускників Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені героїв Небесної Сотні. Мав особисті рекорди і багато нагород. У кінці 2021 року закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та за розподілом потрапив на службу льотчиком-штурманом у 12-ту окрему бригаду армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка. З перших днів війни брав участь у захисті України. Спочатку на варті важливих об’єктів на заході держави, а потім у самому епіцентрі бойових дій. Виконав велику кількість бойових вильотів. За недовгий час своєї служби отримав звання старшого лейтенанта. 11 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом загинув разом з екіпажем гелікоптера. Вже посмертно навіки 23-річний Герой отримав звання капітана. Нагороджений орденом Данила Галицького та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Улітку 2022 року одружився та, на жаль , подружнє щастя тривало недовго.

Нестерук Сергій Володимирович 9 червня 2022 року отримав повістку і після проходження військової підготовки з використання зенітно-ракетних комплексів з липня виконував бойові завдання у м.Бахмут Донецької області. У вересні отримав сильну контузію із втратою зору. 20 жовтня 2022 року після лікування знову був відправлений у м.Бахмут. На початку січня 2023 року був відряджений у навчальний центр «Десна». 13 січня 2023 року помер від зупинки серця. У Героя залишилася неповнолітня донечка.

Савлюк Віктор Васильович на початку 2023 року був мобілізований до єгерського батальйону. Брав участь у бойових діях в Донецькій, Луганській областях. Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області 13 серпня 2023 року загинув внаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям. До війни займався найбільш мирним ремеслом – будівництвом, працював на зведенні та реконструкції багатьох храмів в Україні. Був одружений.

Ципко Дмитро Сергійович у 2019 році був призваний на строкову військову службу і у цьому ж році підписав контракт. У складі 15-ї бригади «Кара-даг» у боях біля Покровська, Маріуполя Донецької області, а також в Запорізькій області. При штурмі с.Мала Токмачка Запорізької області 8 липня 2023 року був смертельно поранений снайпером. На жаль, навіки 21-річний Герой багато чого не встиг у своєму житті, і в тому числі створити свою сім’ю.