У луцьку маршрутку № 12 увійшла літня жінка й сказала, що у неї чорнобильське посвідчення...
У луцьку маршрутку № 12 увійшла літня жінка й сказала, що у неї чорнобильське посвідчення.
— Ліквідатора чи постраждалого? — спробував уточнити водій. — А хіба ж ліквідатори — не постраждали? — по-житейськи, а не за інструкціями, розсудила жінка. — Ой, де ви тих ліквідаторів бачили, вони вже давно всі повмирали!— сердито вигукнула пані, що сиділа спереду. — Звісно, повмирали, одразу після Чорнобиля!— несподівано підтримала її немолода сусідка. — Так ось же я, перед вами!— розгублено мовила жінка, якій, до речі, ніхто не запропонував присісти. І тільки дівчина, що зайшла на тій же зупинці, заперечила: — Ну як вам не соромно таке говорити? Я ось працюю з ліквідаторами. Звісно, їх багато померло, але ж чимало є серед нас, хоч усі вони — хворі... Не буду далі продовжувати, бо стало сумно. Враження таке, що пасажирки маршрутки ні газет не читають, ні радіо не чують, живуть собі якимось осібним від суспільства життям. Вирішили, що вже нема ліквідаторів — значить нема і квит!
