— Алло! Це Гелена Мисько із Лондона! — Алло! Лідія Власюк із Болтона хоче вас чути! Ці вже до болю знайомі голоси перед святами обов’язково лунають у моєму домі. Перед святами серце горнеться до серця і прагне почути рідну мову. Дарма, що 3 січня Лідії Власюк—Коломиєць уже виповнилося 83. Потайки вона все ж мріє ще і ще раз побувати у своєму рідному селі Ласків на Холмщині, де залишився прах замордованих батьків, брата й сестри. Думками летить на Волинь, де у неї ще є родина, приятелі і просто зичливі люди, які з трепетом у серці прочитали її книгу спогадів про пережите «Ангел-хранитель». Усім їм пані Ліда шле найсердечніші різдвяно-новорічні віншування. І низький уклін Україні, яку носить у своєму серці, якій бажає добра і процвітання. Не її вина в тім, що колючі вітри історії прогнали її через Німеччину, Австрію аж до Великобританії. Вона дивом вижила, щоб розповісти нам усім, як це було. З роси і води, з українського поля здоров’я й достатку вам, Лідо Василівно! … Коли Святвечір зазирне у наше вікно і будемо накривати стіл для традиційної вечері, окрім дванадцяти пісних страв не забудьмо поставити «зайву» тарілку. Для тих, хто не з нами…
