«Сонячного зимового дня вирішив відвідати давні боброві греблі. Старе русло річки Вижівка ще не скорилося першим морозам. Виламав вільшаного кия, щоб промацувати ямки між купинами, вкритими снігом: кому ж хочеться у холоднечу намочити ноги? Незчувся, як упритул підійшов до густого очерету та молодого вільшаника в річковій низині...
«Сонячного зимового дня вирішив відвідати давні боброві греблі. Старе русло річки Вижівка ще не скорилося першим морозам. Виламав вільшаного кия, щоб промацувати ямки між купинами, вкритими снігом: кому ж хочеться у холоднечу намочити ноги? Незчувся, як упритул підійшов до густого очерету та молодого вільшаника в річковій низині.
Раптом щось хруснуло. Невже бобер зачаївся біля стовбура поваленого дерева? Тріск повторився і на стрімкий берег вискочило... стадо диких кабанів. Вони зовсім не звертали уваги на непроханого гостя без рушниці. Мені ж залишалося лише милуватися рідкісним видовищем. Попереду бігли дві свиноматки, за ними підтюпцем — п’ятірко чорних поросят кілограмів так під 70. Стадо швидко зникло з очей, заглибившись у плантацію торішньої кукурудзи. Я ж пішов оглянути свинячий «готель»: дві великі ями чорніли багнюкою, а від них протоптана стежка до води. Мабуть, виводок забрів сюди із поближнього Осеребського лісу й задрімав у затишку очерету. Інакше дикі свині навряд чи підпустили б мене так близько. Я не мисливець зі зброєю і така пригода сталася зі мною вперше. Розповів про неї досвідченому мисливцеві Григорію Шуму, який підказав, що діє заборона на відстріл кабанів і тому вони не дуже лякливі. А вепр-сікач зараз тримається самітником аж до весни, коли у самиць почнеться шлюбний період»,— поділився своєю пригодою Павло Шесталюк із с. Хворостів Любомльського району.
