Хоч Марія Володимирівна давно зареклася не мати справ із циганами, коли на ганку постали двоє карооких дітлахів і меншенький, років дев’яти, заскиглив: «Дядьку! Я хочу їсти, я зранку нічого не їв!» — серце жіноче не витримало...
Хоч Марія Володимирівна давно зареклася не мати справ із циганами, коли на ганку постали двоє карооких дітлахів і меншенький, років дев’яти, заскиглив: «Дядьку! Я хочу їсти, я зранку нічого не їв!» — серце жіноче не витримало.
Попросила чоловіка пустити їх до веранди, накраяла хліба, сала, огірків, налила теплого супчику. Доки готувала на стіл, циганчата зацікавлено роззиралися довкруж. Помітила, як благенько вони одягнуті, то й запропонувала дівчинці років одинадцяти теплий светрик, ще дещо з одягу. А коли непрохані гості пішли, то виявилося, що з підвіконня зник ключ від вхідних дверей, який лежав в умовленому місці, накритий старою книжкою. Стало зрозуміле й «невинне» дитяче запитання: — А ви тут з дідом що, самі живете? Чоловік наздогнав хитрунів аж у четвертій хаті, де вони також просили їсти. Але з ними була вже доросла тьотя, мабуть, мама. Спочатку діти клялися, що не бачили ніякого ключа. Але коли справа набрала гостроти, і мама таки вивернула кишені в хлоп’яти, ключ знайшовся! З’ясувалося, що «гастролери» завітали до Іванич десь із Львівщини, а взагалі живуть у Закарпатті, так що шукай вітра в полі! Тож висновок із пригоди, про яку розповіла наша постійна читачка Марія Тарасич, робіть самі.
