НАОДИНЦІ З ПРИРОДОЮ: одинак

«Четвертий рік він зустрічає мене взимку. Обережний, але на якихось 20 метрів підпускає до себе. Ледь-ледь киває довгим хвостом, ніби вітаючись із людиною. Сидить на самісінькій верхівці верболозу, що росте біля меліоративного каналу. Скльовує набухлі бруньки: зима таки на заваді ситому харчуванню сорокопуда.

Після позування відлетів на купку гною. Розраховує помітити мишу, аби піймати і поласувати м’ясом гризуна. Багато й не треба щодо його маси – 75 грамів. Зелені посіви озимини також приваблюють сорокопуда сірого. Над ними він «зависає», тріпочучи крилами і виглядаючи здобич. Заодно остерігається стрімкого польоту великого яструба або раптового «піке» рудого шуліки. Досвідчений сорокопуд поки що уникає своїх постійних ворогів, ховаючись у густих верболозах. А заночовує в покинутому сорочому гнізді, яке я вгледів у вербових вітах. Може, таки пощастить йому дочекатись своїх родичів з півдня у березні?» – поділився своїми спостереженнями орнітолог-любитель Павло Шесталюк із с. Хворостів Любомльського району.