Курси НБУ $ 40.65 € 43.48
Волинянин власноруч виготовив комплекс радіорозвідки та РЕБ

Олександр Самчук.

Фото Газета Полісся

Волинянин власноруч виготовив комплекс радіорозвідки та РЕБ

Засіб радіоелектронної боротьби 42-річний захисник з Маневич Олександр Самчук склав, фактично, із чотирьох компонентів

А дещо раніше самостійно змайстрував пристрій для виявлення безпілотників, бойовий автомобіль перетворив у пересувний мобільний пункт зв’язку і модернізував під особливі завдання не одне електронне пристосування. Крім радіорозвідки та пригнічення ворожих сигналів чоловік займається також іншими специфічними операціями, але в цілях безпеки не розповідає про них на загал.

Про це пише камінь-каширська газета «Полісся».

 

«Я живий, але вони мене вже втратили»

 Я розумію наслідки цієї війни, якщо ворога не вибити з нашої землі, як і розумію те, що багато охочих зробити це не буде. Війна надовго, і її шляхом тим чи іншим чином пройде більшість. Але хотілося б її зупинити тут (на сході України, – авт.), бо якщо вона прийде туди (на Волинь, – авт.), то не лишиться нічого. А я люблю Волинь, не хочу, аби наші ліси й поля були всіяні боєприпасами на 200 років наперед, – ділиться своєю мотивацією добровільно доєднатися до лав ЗСУ Олександр Самчук. – Мене деморалізує лише те, що мої рідні, дружина, втрачають, можливо, кращі свої роки в очікуванні мене додому. До того ж без жодних часових рамок коли це буде і впевненості чи взагалі я повернуся. Їм важче там, аніж мені тут: я живий, але вони мене вже втратили. А коли їм важко, коли вони плачуть – болить і мені. Цікаво, що більша частина товаришів та знайомих, з якими спілкувався до повномасштабної війни, жодного разу не допомагала і навіть не зателефонувала за весь час, що я тут. Але світ завжди несправедливий, роби своє і буде як буде, – робить паузу мій співрозмовник. – Для мене «ждун Волинський» нічим не відрізняється від «ждуна Донецького», так само, як «простий» ухилянт від ухилянта-депутата. Кожен має робити максимум від своїх можливостей для нашої перемоги. На сьогодні ми тактично програємо цю війну і щодня втрачаємо території та людей, але сліпо віримо, що «виїдемо» на спинах мобілізованих і волонтерів.

Із початком широкомасштабного вторгнення росії Олександр Самчук одним із перших записався у добровольче формування територіальної громади, проте, усвідомивши, що може зробити більше на фронті, почав підшуковувати до якого б підрозділу долучитися. Зізнається, хотів потрапити у сучасне військо без пережитків радянщини. Якраз на той час відомий у мережі військовий Валерій Маркус оголосив про створення 47-ого окремого штурмового полку. Чоловік пройшов два етапи відбору, за результатами якого мав потрапити в артилерійський розрахунок, але за збігом обставин став водієм-сапером інженерно-саперної роти. На цій посаді він потрапив на навчання в школу піхотинців у Латвії, де вдалося попрацювати за натівськими стандартами і опанувати іноземну зброю. Це неабияк зарядило чоловіка. Тоді ж стало відомо, що полк переформовують у бригаду.

Якісний зв’язок зберігає життя

За освітою інженер-програміст, Олександр Самчук обійняв в оновленому підрозділі посаду зв’язківця і власним коштом пройшов спеціалізований двотижневий вишкіл у столичній військовій школі «Буривітер». Уже за п’ять місяців 47-а окрема механізована бригада «Маґура» потрапила на бойові позиції у Запорізьку область. Цей етап служби лишив важкий спогад у пам’яті нашого співрозмовника:

– Те, що ми там робили, видавалося справжнім безумством. Ворог добре підготувався. Було заміновано кожен квадратний метр, проте завдяки якісно організованому зв’язку і взаємодії під час контрнаступу інженерно-саперна рота не втратила жодної людини.

Опісля захисник опинився на Донеччині, зокрема тривалий час виконував завдання на Авдіївському коксохімічному заводі.

 

 – Моя позиція була крайнім приміщенням до лінії зіткнення із ворогом. До зайнятих ним посадок по один бік було метрів 700, по інший трохи більше кілометра. На висотці коксохіму ми встановили спостереження, завдяки якому мали зображення сірої зони і могли виявляти пересування противника. Камери мали працювати в прямому ефірі 24/7 і я забезпечував їхню безперебійну роботу. Це був пік КАБів. За день прилітало по 30-50 боєприпасів. Земля здригалася. Ми жили серед постійних бомбардувань і щурів – миші просто спали на нас. Зима. Бетонні стіни без шибок і дверей, постійні протяги. Ми зробили буржуйку, вивели у центральний димар цеху, аби не так помітно було, і чим могли рятувалися від лютого холоду. Спочатку шукали і різали шпали. Коли ті закінчилися, знайшли склад із держаками для лопат. Потім закінчилися і вони. Коли вже було нічим палити, трохи виручали хімічні грілки. З часом і до холоду звикли, і дещо потепліло надворі. Зрештою, з коксохіму довелося виходити, – наш співрозмовник вдячний Богу, що пощастило лишитися живим, і не втрачає надії повернути кожен захоплений ордою метр української землі. Тому поліський зв’язківець методично працює над розвитком своїх компетенцій. 

«Доморобні» прилади втричі дешевші, але високоефективні

Аби в найрізноманітніших умовах організовувати зв’язок високого рівня, Олександр Самчук змушений був волонтерити і скуповувати різноманітне обладнання – старлінки, антени, ретранслятори тощо. У підсумку з допомогою небайдужих людей йому поступово вдалося обладнати автомобіль у пересувний мобільний пункт зв’язку. Але й на цьому кмітливий поліщук не зупинився, бо твердо переконаний: якщо ти хочеш вижити – повинен постійно удосконалюватися, бо крім везіння і віри потрібно мати навики. Відтак він почав вивчати радіохвилі і паралельно зацікавився радіорозвідкою. Пізніше з різних комплектуючих зібрав пристрій для виявлення БпЛА.

– Для когось цей екран аналізатора спектру – така собі «кардіограма», – демонструє свій прилад наш герой, – я ж в ній читаю який безпілотник летить, де знаходиться вишка мобільного зв’язку, де спрацював пульт дистанційного керування тощо. Дообладнав свій комплекс портативним детектором «Цукорок», який окремо фіксує та автоматично визначає частоту ворожих дронів. Крім цього скоро маю отримати розвідкомплекс від окремого батальйону ударних безпілотних авіаційних систем «Птахи Мадяра» та пройти додаткове навчання. Війна нині перейшла у протистояння технологій, тож додатково потрібно вміти приглушити сигнал управління ворожих військових роботів. Усвідомлення цього привело мене до вивчення радіоелектронної боротьби, а затим я самотужки зібрав РЕБ. Надіюся масштабувати виготовлення таких приладів за рахунок волонтерських внесків, аби забезпечити потребу в РЕБах за собівартістю витратних матеріалів і комплектуючих. Бо ж, якщо на закупівлю деталей для РЕБа на 1 канал необхідно близько 20 тисяч гривень, то готові рішення на ринку техніки коштуватимуть вдвічі-втричі дорожче (якщо не більше).

Пристрій Олександра Самчука, як і більшість представлених на ринку, складається із модуля перешкод, який на частоті управління дрона формує потужніший сигнал, аніж сам пульт управління, антени та елемента заживлення модуля (перетворювача або підвищувача, понижувача напруги). Четвертою важливою деталлю є батарея, однак в автомобілі такий прилад можна заживити навіть від акумулятора, що й зробив наш майстер. Захисник уже успішно випробував свій засіб радіоелектронної боротьби і посадив кілька ворожих БпЛА. Тож в міру можливостей він намагатиметься укомплектувати хоча б свою бригаду. Для цього потребує підтримки з тилу. Допомогти справі й наблизити перемогу можна за реквізитами:


Банка Монобанку: https://send.monobank.ua/jar/5KTLMBT64b

Карта Монобанку: 5375411215621660

Карта Ощадбанку: 5167803247991776

 

Свій день народження Олександр Самчук тепер святкує декілька разів на рік. Вперше міг загинути ще до початку контрнаступу на Запорізькому напрямку, коли 6 червня 2023 року ракета С-300 прилетіла по командному пункту, де перебував захисник. Тоді загинули два хлопці з суміжного підрозділу, декілька воїнів отримали ампутації. Олександра ж Бог вберіг – обійшлось невеликими порізами рук та ніг. Після цього ангел-охоронець рятував ще декілька разів. Про усе пережите наш краянин після закінчення війни мріє написати книгу, в якій розповість багато цікавого. Нумо підтримувати військо, аби це бажання і наша перемога стали дійсністю!

Іванна ВЕЛИЧКО.

Реклама Google

Telegram Channel