БІЛЬ ВІДВЕДУ РУКАМИ

Навчитися азів цілительства може кожен, та навіть з добрими намірами, але з нерозумною головою, байдужим серцем легко потрапити не туди, куди ідеш, — застерігає Ольга Конончук (на фото), жінка з незвичайними здібностями

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

Знайомі часто запитують Ольгу Іванівну, чому вона не бере участі в популярній телепрограмі “Битва екстрасенсів”. Був час, каже наша співрозмовниця, коли хотілося випробувати свої можливості в яснобаченні, “засвітилася” у засобах масової інформації, але швидко зрозуміла, що не потребує ні популярності, ні реклами. Значно цікавіше йти далі, вдосконалюватись, вчитись, пізнавати нове. Сьогодні їй ближча тема духовного зцілення, без якого неможливе фізичне здоров’я людини.
— До Ольги Іванівни раніше навіть представники правоохоронних органів зверталися, щоб допомогла в пошуку злочинців. Запитували її поради бізнесмени: з ким мати справу, коли угоди укладати? Якось зустрілися з Ольгою Іванівною у дворі, кілька хвилин поговорили, а вона мені каже, що треба нирки підлікувати, бо буде біда. Обстежилась, аналізи це підтвердили. І так вона багатьом людям допомогла. Може без таблеток тиск знизити, руками біль зняти,— розповідала лучанка Людмила Бодякова, яка мешкає з Ольгою Конончук на одному подвір’ї.
Ольга Іванівна допомогу на такому рівні вважає елементарною справою. Вважає, що навчитись знімати біль може кожен. І навіть дала нам урок такої самодопомоги. Дивно було відчувати, як долоні наче притягувалися невидимою пружинкою, цікаво було чути, що біль можна зібрати й викинути з організму, як брудне сміття.
— Пригадую, років п’ятнадцять тому була на курсах, які проводив учень славнозвісної Джуни. Вчив регулювати тиск, щоб уникнути гіпертонії. Я прийшла на роботу, а наша директор таблетки шукає, бо тиск зашкалює. Попрацювали трошки з нею, виміряли ще раз — майже норма. Тоді всі цьому дивувались. А сьогодні я кажу людям: недостатньо зняти симптоми захворювання, треба виявити причину недуги, ліквідувати її. А корінь біди треба шукати у своєму внутрішньому, духовному єстві. Значить, пора переосмислити свій спосіб життя, мислення, переоцінити цінності, у чомусь розкаятись. Це — серйозна внутрішня робота, до якої не всі готові,— міркує Ольга Іванівна.
Усім відомо, що не додають нам здоров’я постійні стреси, нервові перевантаження. На думку нашої співрозмовниці, багато залежить і від правильного вибору місця роботи. Робота не в радість — насильство над собою, а будь-яке насилля ламає енергетичні структури, що переходить і на фізичний план, на стан організму. Однак спробуй довести успішному бізнесмену, що йому треба кинути справу, аби зберегти здоров’я. Та й рядовий люд тепер перебирати у трудовлаштуванні не має змоги. Треба ж якось виживати. Тому дуже важливо вміти підживлювати себе духовною енергією, вважає Ольга Конончук.
— Наші предки ніколи не сідали до столу без молитви, не лягали спати, не бралися до роботи, не помолившись. Це — перевірений віками досвід, який тепер знаходить і наукове підтвердження. Доведено, що кожне речення з молитви “Отче наш”, кожна з семи просьб до Отця Небесного, які ми висловлюємо вголос чи подумки, по-особливому “відгукується” у різних органах, енергетичних центрах людини. Але молитва має йти з глибини серця. Люди не задумуються над магічною силою слова, накликають на себе біду лихослів’ям, прокльонами. А потім дивуються, звідки беруться хвороби. Йдуть знімати порчу, хоча у більшості випадків маємо справу просто із надмірним накопиченням негативної енергії. Кажемо: “пороблено”, а насправді у 90 відсотках випадків можна зарадити собі свідомим очищенням почуттів, думок, щирою молитвою, — радить Ольга Іванівна.
Своєю вчителькою жінка вважає поліську цілительку Ганну Росінчук із села Черче Камінь-Каширського району. Кажуть, до неї приїжджала навіть Валентина Терешкова з Москви. А віддячила знаменитість полісянці за допомогу тим, що виклопотала їй дозвіл будувати нову хату поруч зі старою, в лісі. Приїжджали люди в ту глибинку не тільки лікуватися, були й такі, хто хотів навчитися зцілювати. Ольга Іванівна згадує, як її “екзаменувала” цілителька. Промовляла слова замовляння, при цьому треба було пильно дивитися в небо, а тоді розпитувала, хто що розгледів. Прочитавши замовляння, просила повторити його. Кому вдавалося запам’ятати з першого разу — то був добрий знак.
— Я тоді була ще молода і те, що у мене щось виходило, пояснювала математичним, аналітичним складом мислення, бо ж за фахом я вчитель математики. Але згодом, коли глибше стала пізнавати можливості цілительства, зрозуміла, що мій інтерес до цієї теми не випадковий, бо нічого у світі випадкового не буває. Тобі дана сила бачити, думати, впливати не своєю думкою, а ти виконуєш волю тих, хто над тобою,— говорить жінка, гортаючи зошити-конспекти, списані акуратним вчительським почерком, адже вчитися вона не перестає й досі. — Буває, ніде не можу знайти відповіді на те, що мене хвилює. І тоді в один день раптом зустрічаю людину, яка знає більше, може допомогти літературою. Іноді відповідь приходить наче сама по собі. Нотую, осмислюю.
Ще працюючи в школі, їздила на різні курси, спілкувалася з людьми, які називали себе цілителями, цікавилась різними методиками оздоровлення. Каже, що наймодніші тепер посилання на східну медицину мають багато спільного з істинно нашим, рідним українським цілительством.
— Коли я була малою, бабуся розсипала жолуді і ми, діти, мали босоніж по них ходити. Тепер же вважають, що про активні точки на стопах ніг знали лише китайці. Або взяти пости. Сьогодні це називають раціональним харчуванням. Чи траволікування. Уся ця мудрість була відома нашим предкам. Мій дідусь Єрмолай, пригадую, вмів погоду передбачувати, багато чого знав. Він і напророкував, що я буду не така, як усі, — усміхається Ольга Іванівна, згадуючи, як у дитинстві виділив її дід з-поміж інших дітей.
Був дід колгоспним пастухом, влітку треба було підміняти його на пасовищі, до якого добиратися доводилось через ліс. Того літа її чи не щодня в лісі в одному й тому ж місці перестрівав великий сірий пес. Було страшнувато, але старенький велосипед груз у піску — не втечеш. Згодом, коли стали пропадати з череди телята, з’ясувалося, що сірий пес, який її супроводжував, був справжнісіньким вовком. А дід, міркуючи над цією пригодою, зробив висновок, що є в його онучці особлива сила, яку дикий звір відчуває здалеку.
Цю давню історію Ольга Конончук розповідає як милу серцю згадку про своє коріння. А ось призабуту мудрість народного цілительства сприймає як велику науку, до якої треба безкорисливо звертатися з добрими помислами і відкритим серцем.