ХАЙ НЕ ПОВОРУХНЕТЬСЯ РУКА ТЕЛЕФОНУВАТИ У `ВІЛЬНИЙ РУХ`

Трагікомедія на три дії. Дійові особи: пенсіонерка Ніна Петрівна, 70 років, консультанти «Вільного руху», що працюють на «гарячій» телефонній лінії

Олександр НАГОРНИЙ

Кухня в луцькій квартирі. З радянського “брехунця” лине заколисуючий жіночий голос: “Якщо ви відчуваєте біль в суглобах, турбують травми, остеохондроз тощо, просимо звертатися у “Вільний рух”: отримаєте безплатну консультацію”.
Пенсіонерка набирає телефонний номер 044353600.

– Алло! Це “Вільний рух”? Я, Ніна Петрівна, впала, травмувала плече і ось уже півроку не можу підняти вгору руку. Що ви порадите?
Чути співчуваючий мелодійний голос консультантки з телефонної трубки:
– А що вас ще турбує? Як ноги?
– Було, що на милицях ходила. Їздила в санаторій Бурденка, на грязі.
– А де це? Саки? А як у вас з печінкою, селезінкою, легенями?
– Та все гаразд. Ось тільки рука не піднімається.
– З вами все ясно. Ці дані я закладаю в комп’ютер. (Минуло дві хвилини. Торжествуючий голос консультантки). Вам треба придбати наш чудодійний апарат. В домашніх умовах ви зможете лікувати всі хвороби. Скільки вам років? 70? Запевняю вас, Ніночко Петрівно, що після омолодження нашим апаратом вам будуть заздрити 50-літні. І це коштує всього 2854 гривні.
– Та це ж 400 доларів! Я не в змозі його купити...
– А що, у вас грошей немає? У сусідів позичте. Теж немає? А хіба ви не відклали кошти на похорони?
– (Ошелешено) Та я ще не збираюся вмирати...
– Ось я зараз з керівництвом пораджуся. (Через дві хвилини врочисто.) Як ветерану робимо скидку: 1800 гривень — і апарат відправляємо.
– Та я не збираюся його купляти. (Після паузи). З лікарем пораджуся.
– А чого ж ви дзвонили? Який лікар? А я вам хто? (Підвищений роздратований тон).
– Вибачте, але я в такому разі не хочу з вами розмовляти. У вашій рекламі про купівлю приладу не йшлося. До побачення.
Через дві хвилини – телефонний дзвінок в луцькій квартирі.
– Чого ви трубку кидаєте? Чого дзвонили?
– У мене рука не піднімається. Я – пенсіонерка. Не маю грошей на апарат.
– Яка ви пенсіонерка? Ви – хамка!
Наступного дня в луцькій квартирі пролунав міжміський телефонний дзвінок. Інший лебединий жіночий голос продовжив розмову стосовно вільного руху руки.
– Це ви телефонували у “Вільний рух”? Ніно Петрівно, ви не передумали, апарат візьмете?
– (Тактовно) Знаєте, у мене є родичі в Києві, то вони візьмуть...
– Ні, ні. Ми без всяких проблем доставляємо апарат в кожне місто. А інакше – чого ж ви дзвонили?
– За безплатною консультацією. Рука не піднімається. Лікар приписав мазь, уколи, але не допомагає.
– Ваші лікарі нічого не можуть. То все хімія.
– Але ж мені допомогли, коли я на милицях ходила. Без палички тепер обходжуся.
– Ну то й костиляйте далі...
На третій день в луцькій квартирі знову дзвінок – телефонували зі столиці. Приємний чоловічий голос поцікавився дорогоцінним здоров’ям Ніни Петрівни, її планами.
– Ви дзвонили у “Вільний рух”? І що ви хотіли?
– Хотіла проконсультуватися, а мене назвали хамкою.
– А чому ви не хочете придбати наш чудовий апарат? Усім допомагає. Оскільки ви дитя війни, то ми зробили вам сюрприз: апарат вам надамо всього за 854 гривні.
– Ні, у мене немає таких грошей. Вибачте, я поспішаю, якраз зараз їду на кладовище.
– То чого ж ви дзвонили?
– Та ж рука не піднімається...
– А ви прив’яжіть ниточку до руки і піднімайте її. До побачення.