Сьогодні виповнюється 40 років найстарішому діючому українському футболісту вищої ліги лучанину Олегу Федюкову...
Сьогодні виповнюється 40 років одному з найдосвідченіших, найстаршому діючому українському гравцеві вищої ліги лучанину Олегу Федюкову. Напередодні цього ювілею ми взяли інтерв’ю у захисника “Волині”, який майже два десятиріччя вірою і правдою служить рідному клубові, волинським болільникам.
— Олег, розкажи, де починав грати у футбол, у кого тренувався? — Родом я з містечка Миколаєва, що на Львівщині. Тут закінчив середню школу, де, до речі, улюбленим предметом була фізика, по якій мав чи не єдину п’ятірку у табелі. Щодо футболу, то моїм першим дитячим тренером був Мирослав Корецький. А ось у становленні як футболіста найбільшу роль відіграв Мирон Маркевич. Саме він мене запросив із СК “Карпати” у луцьку “Волинь”. Було це у 1984 році. — Усі ці роки ти грав у лінії захисту? — У професійних командах — так. Але це не заважало мені часто підключатись до атак. Моїм кумиром багато років був та і залишається бразилець Роберто Карлос, який зараз грає у мадридському “Реалі”. Я і забивав частенько. Голів не рахував, але у лігах майстрів провів більше 25 м’ячів. — На місці крайнього захисника тобі часто доводилось грати проти відомих футболістів, проти справжніх зірок футболу... — Пригадую, нелегко було діяти, коли опікав донеччанина Віктора Грачова, московського спартаківця Федора Черенкова, київського динамівця Андрія Шевченка. Один матч провів, коли на полі грав Олег Блохін. Але це була не календарна, а товариська гра на передсезонних зборах у Криму. А ось ще з одним легендарним футболістом — Олегом Лужним — ми грали в одній команді — у “Волині”. — Олег, ти ще не завершив свою кар’єру футболіста, а у тебе вже підростає заміна. — Так, у мене два сини і обидва люблять цей вид спорту. Щоправда, 18-річний Дмитро вчиться у Волинському держуніверситеті і, якщо так можна висловитись, ганяє м’яча на любительському рівні. А ось 15-річний Сергій — учень Луцької загальноосвітньої школи № 26 — виступає у чемпіонаті України серед юнаків. — Як ти оцінюєш сьогоднішній стан команди майстрів “Волині”? — Команда нерівномірно провела перше коло. Про це свідчить і місце у турнірній таблиці. Справа тренерського штабу аналізувати підсумки виступу команди. Але хочу зазначити, що в нашій команді сталися кадрові зміни, а міжсезоння тривало зовсім недовго, тож новобранці команди не встигли зігратися з “основою”, набрати оптимальну спортивну форму. — Віталій Кварцяний зазначає, що Олег Федюков завжди ставився до тренувального процесу з усією відповідальністю, а зараз його можна ставити в приклад молодим футболістам... — У вісімдесятих роках уже минулого століття не було таких жорстких вимог до футболістів, особливо в період відпустки. Зараз кожен отримує від тренерів індивідуальне завдання на цей період. Потрібно самому підтримувати оптимальну спортивну форму, не набрати зайвої ваги. Щоденна пробіжка, комплекс фізичних вправ уже увійшли у звичку. — Свого часу тобі довелося виступати у вищій лізі союзного чемпіонату і навіть зіграти два матчі в Кубку УЄФА в складі дніпропетровського “Дніпра”... — У 1985 році, коли ми були на зборах, Євген Кучеревський приїхав за мною і Василем Сторчаком. Ми підійшли до Віталія Кварцяного, який був тоді другим тренером, і запитали, що нам робити. Відповідь була конкретна: ”Їдьте, спробуєте себе у вищій лізі”. — У твоїй футбольній кар’єрі було три клуби — “Волинь”, “Дніпро” і львівські “Карпати”... — Я з великою повагою ставлюся до всіх клубів, але моє серце належить Луцьку. Ми виступали в другій лізі чемпіонату Радянського Союзу, коли Віталій Володимирович почав формувати команду, яка поставила перед собою високе завдання. Тоді в Луцьку зібралися непогані виконавці. Якщо порівнювати колектив зразка 1989 року — чемпіона України у другій лізі — і у нинішній, то хочу сказати, що команда моєї молодості не загубилася б у сучасній вищій українській лізі. І я гордий з того, що грав і граю у цьому клубі. — І все ж футбольну кар’єру колись доведеться завершувати. Які плани на майбутнє? — Поки що — успішно завершити друге коло. Я розумію, що рано чи пізно потрібно буде залишити футбольне поле. Хотів би передавати свій досвід юним футболістам. Покличуть працювати у “Волинь” — не відмовлюсь. Для мене це було б за велику честь. Взяли інтерв’ю Василь ЧЕРНЯК, Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ.
