Волинський монастир відзначає своє 1050-ліття з митрополитом Епіфанієм

Відправу очолив Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Із Його Блаженством співслужили: митрополит Вінницький і Барський Симеон, митрополит Луцький і Волинський Михаїл, митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, митрополит Дніпровський і Січеславський Симеон, архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк, архієпископ Вишгородський Агапіт, канцлер Волинської єпархії протоієрей Микола Цап, канцлер єпархії протоієрей Микола Цап, ректор Волинської православної богословської академії протоієрей Володимир Вакін, декан монастирів єпархії архімандрит Константин Марченко, інші декани, священнослужителі, інформує Волинська єпархія.

Крім ченців і черниць, у Божественній Літургії взяли участь багато мирян, серед яких, зокрема, народний депутат України В’ячеслав Рубльов, заступник голови облради Григорій Пустовіт та інші представники влади.

Предстоятель звернувся до учасників свята з проповіддю. «Нехай святий Миколай щедро благословляє всіма благами обитель, що носить його ім’я. Благословляє прекрасний Волинський край, одну з багатьох дорогоцінних перлин нашої єдиної матері України. Бажаю, щоб за заступництвом угодника Божого Миколая справедливий мир утвердився для України», – сказав Блаженнійший. За богослужінням насельника обителі ігумена Іова (Богуша) возведено в сан архімандрита.

Після традиційного хресного ходу навколо храму проведено нагородження церковними відзнаками жертводавців.

Митрополит Епіфаній привітав нашого архієрея з днем народження, подарувавши нагрудний хрест і панагію. Вітальне слово виголосив і канцлер о. Микола.

Переможець конкурсу православної журналістики Олена Лівіцька у 2020 році так написала на сайті pershyj.com: «Свято-Миколаївський монастир у Жидичині вважається одним із найдавніших монастирів України. Нині тут довели, що заснований він був ще до хрещення Русі, в ІХ–Х ст. Відродження давньої обителі почалося порівняно недавно.

Наразі монастир – це комплекс споруд і пам’яток: палац митрополита; древній Свято-Миколаївський храм (тривалий період храм, який фактично був розташований у дворі монастиря, належав Московському патріархату, з волі громади у лютому минулого року перейшов до ПЦУ); дзвіниця храму; Свято-Духівський скит.

Поруч із палацом митрополита монастир будує Воскресенський собор.

Колись комплекс монастиря був значно потужніший: поруч було приміщення, яке місцеві називали маленькою школою, була семінарія…

Жидичинський монастир 70 років мав статус лаври. Коли прийшли татаро-монголи і вирізали більше 100 людей з братії, все це занепало. У XVII ст. монастир підпорядковувався греко-католицькому ордену василіан. Після того як Катерина ІІ обмежила діяльність ордену, монастир припинив існування. Під час Першої світової війни 1914 року в будівлі розміщався штаб 11-го Ізюмського полку. Згодом тут був сиротинець. Ще згодом – резиденція Полікарпа Сікорського, так звані архієрейські палати (збудовані у XVIII ст.). У Другу світову якийсь час то був притулок для дітей, а в радянські роки – школа.

Храм поруч із палацом і дзвіниця збудовані у 1723-му.

У літопису є згадка про те, що до Жидичинського монастиря приїздив молитися князь Данило Галицький. Очевидно, на ту пору тут уже був потужний духовний осередок.

Нині братія монастиря разом із його благодійниками активно працюють над відновленням обителі. Жидичин став осередком розвитку місцевого туризму, культурного життя, краєзнавчих досліджень, благодійництва. Чимало сторінок з історії древнього Жидичина лишаються малодослідженими. Одна з таких – існування монастирських підземель.

У лютому 2020-го під Свято-Миколаївським храмом несподівано виявили давню крипту з останками похованого тут духовенства. Так підтвердилися спогади, які жидичинці передавали з покоління в покоління: нібито під монастирем та храмом є мережа підземних ходів та підземелля на три поверхи...»