«Понад лісом клубочиться густий туман. Його холодні краплинки осідають на плащ-дощовик, на пожухле листя. Перебрівши штучні болітця, що утворилися в сосняку після затяжних дощів, виходжу на галявину зеленого самосіву...
«Понад лісом клубочиться густий туман. Його холодні краплинки осідають на плащ-дощовик, на пожухле листя. Перебрівши штучні болітця, що утворилися в сосняку після затяжних дощів, виходжу на галявину зеленого самосіву.
Саме тут із південної сторони ще врожаяться маслючки. Це вже третє, жовтнево-листопадове покоління. Вологи вдосталь, плюсова нічна температура, от би сонечка ще трохи! Тому й обирають листопадові грибочки сонячні галявини, порослі вересом, травою, зеленим і сірим мохом. Набрів на чималенький гурт, а в корзину потрапило лише три, решта неякісні. Ще й купку дрібноти лишаю на сивому моху — нехай підростуть до наступного разу. Суцільний мох не пропускає нічного холоду, який настирливо вистуджує грунт на відкритій місцині, от грибниці й не хочуть «засинати». От і добре, і на цей раз ліс обдарує смачними гостинцями. Адже маслюки можна і смажити, і маринувати, і сушити, і солити. Чистити, щоправда, трохи марудно, але таке воно, життя...» — поділився своїми враженнями від осінньої прогулянки лісом Павло Шесталюк із с. Хворостів Любомльського району.
