«Тримаємо оборону завдяки простим хлопцям з села»: історія волинського воїна, який відновлює зв'язок під кулями

Його позивний, що спершу був жартівливим прізвиськом від побратима в Серебрянському лісі, тепер міцно закріпився за ним.

Про це йдеться у відеосюжеті 100 окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ.

Олег долучився до 100-ї бригади 26 лютого 2022 року. За його плечима — досвід роботи електромонтером, що став у пригоді на посаді радіотелефоніста. Саме зв'язківець, як підкреслює Олег, є ключовою фігурою на фронті, адже без зв'язку «уставити позиції» просто неможливо.

Робота зв'язківця вимагає не лише технічних знань, а й неабиякої мужності. Олег розповідає про необхідність постійно працювати з генераторами, EcoFlow, заряджати обладнання, налаштовувати Starlink та дбати про дротовий зв'язок. У Серебрянці, де кілометри проводів постійно обривалися під обстрілами, доводилося оперативно ремонтувати їх, іноді на відкритих ділянках місцевості.

«Багато обривів – треба йти і ремонтувати... Треба мати досвід і хоробрість, бо працюєш на відкритих ділянках місцевості», – ділиться старший солдат.

Підрозділ Олега виконував бойові завдання у Серебрянському лісі, де, за його словами, «було найлегше, бо в нашому підрозділі не було втрат». Однак наступний етап – Очеретине, посадка – став справжнім випробуванням.

«Там наш підрозділ втратив хлопців, було дуже багато поранених», – згадує Олег. Зараз ситуація на Донецькому напрямку також дуже складна. Він підкреслює, що бригада тримає оборону вже 12 місяців завдяки «простим хлопцям, будівельникам з села», які «роблять свою роботу, і роблять її якнайкраще «.

Олег, як і багато українців, не планував бути солдатом. До війни він працював у сфері будівництва, зокрема за кордоном. «Перед початком війни якраз отримав візу, мав їхати, але на наступний день почалась війна», – розповідає він. Дружина радила їхати, але Олег відмовився: «Як я поїду, вас залишу, в мене буде кельня з рук вилітати, я не можу». Так він і вирішив долучитися до лав ЗСУ.

Найбільш травматичним для Олега стало перебування в Очеретине, посадці, де він бачив важкопоранених побратимів. «Я на це все дивився, і просто не знав, що робити... але собі казав: «Візьми себе в руки, ти мусиш допомогти'», – згадує він, підкреслюючи, що ці жахливі кадри навчили його бути готовим до всього.

Вдома на Олега чекають мама, вітчим, дружина та двоє дітей – донька і син. Він родом з Луцька, де провів своє дитинство.

«Ми зможемо зупинити війну за рахунок людей, які дійсно вірять в цю перемогу. Люди вірять, що Україна мусить існувати. Українці, ми маємо своє. Ми зовсім інші, ніж росіяни. Вони хочуть знищити нас. Нам потрібно боротися», – переконаний Олег.

Згадує боєць і про сірого кота, якого підібрали біля магазину. Чотирилапий тепер «працює» з ними, пристосувавшись до фронтового життя.

Історія Олега –  приклад стійкості та незламності духу українців, які щодня борються за свою свободу та майбутнє.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Дві волонтерки Українського Червоного Хреста отримали медалі Флоренс Найтінгейл.