Готувався йти в монастир, а потрапив на фронт: «Святий» з волинської бригади

Наш наступний герой родом із Чигирина, що на Черкащині. Він мав чимало підстав, аби не потрапити на фронт та й взагалі до війська: бабуся похилого віку, проблеми зі здоров’ям, статус викладача в одному з навчальних закладів Полтави, інформують в 100 омб.

Втім, замість полтавських галушок та місцевих історичних пам’яток, колишній викладач, а нині – боєць 100 омбр обрав «тушонку» в бліндажі та битву за Торецьк…

 Майже все своє життя Микола присвятив духовному розвитку: закінчив столичну семінарію, згодом передавав свої знання студентам у Полтаві, співав у церковному хорі та навіть готувався йти в монастир. Загалом, жодним чином не був дотичний до військової служби.

В липні 2024-го Микола як свідомий громадянин України, вирушив до місцевого ТЦК, аби оновити свої дані в реєстрі. Задумане втілив у життя доволі швидко, а разом із тим отримав повістку. Не роздумуючи впродовж тижня закінчив свої «цивільні» справи й вирушив на курси БЗВП, звідки за розподілом потрапив до 100-ї омбр.

Ще в «учєбці», Миколі пропонували стати капеланом, але чоловік відмовився і, як запевняє, ще жодного разу не пошкодував, адже переконаний: війну виграють не священники.

У війську чоловік обрав собі псевдо «Святий». «Позивний на честь мого друга Сергія, котрий воював у складі танкової бригади та зник безвісти. Я був його викладачем в духовній семінарії. За той час ми дуже здружилися. Він був для мене, як брат», – розповідає Микола.

В «сотці» чоловік потрапив до одного з батальйонів, де обійняв посаду номера обслуги гранатометного відділення. Під час виконання одного з бойових завдань поблизу Торецька «Святий» отримав поранення. «Пройшовши лікування, я відмовився від реабілітації, оскільки хотів бути ближче до побратимів. За станом здоров’я я не міг виконувати завдання, покладені на мене як на гранатометника, тож командування запропонувало спробувати свої сили в аеророзвідці», – пригадує боєць.

Нині в руках Миколи замість гранатомета пульт, який допомагає нашому герою відстежувати пересування ворогів та коригувати по них вогонь побратимів-артилеристів та дронарів.

«В переважній більшості випадків вони йдуть в один кінець, немов зомбі: невеликими групами по дві-три особи дістаються певної точки, наприклад будівлі, і там накопичуються, але ненадовго. Ми передаємо координати нашим колегам, а вони вже відправляють ворогу «привіти», – розповідає про тактику дій противника «Святий».

На думку бійця, перемогти у цій війні ми зможемо завдяки згуртованості та взаємопідтримці.