Легендарний артист сяяв від щастя, коли прямував до глави держави отримувати нагороду.
Василь Іванович – легендарний співак. Та чи треба йому підспівувати владі…
Напередодні Дня Незалежності у Києві відбулася урочиста церемонія вручення відзнаки президента «Національна легенда України». Серед десятка цьогорічних її лауреатів – Герой України, лауреат Шевченківської премії, народний артист, улюбленець мільйонів Василь Зінкевич, з іменем якого справедливо пов‘язують становлення і розквіт української естрадної пісні. На травневе 80-ліття указом президента його було удостоєно ордена Ярослава Мудрого ІІІ ступеня. А тепер нові заслужені почесті
І водночас, на жаль, для багатьох неприємний осад від того, що супроводжувало їх…
Іван ФАРІОН, «Високий замок».
Променисту відзнаку-квітку золотисто-синіх барв іменитий співак отримав у Маріїнському палаці на очах своїх синів – старшого, воїна Третьої штурмової бригади Василя Зінкевича (позивний «Зіна»), і молодшого – Богдана, телережисера. Легендарний артист сяяв від щастя, коли в їх присутності прямував до глави держави отримувати нагороду. Підходив до нього із розпростертими руками – так, ніби давнього знайомого не бачив сто років. А потім було те, чого від метра навряд чи хтось чекав – потік дифірамбів першій особі країни. Солодких, нудотних, як патока…
Перед тим, як процитувати артиста, пригадаю інший «концерт». Років двадцять п’ять тому до Львова на спортивну конференцію приїхав тодішній керівник українського футболу, він же – одіозний проросійський політик, соратник медведчука Григорій Суркіс. Зала сприймає його насторожено. І тут, щоб заробити бали у гостя-олігарха, один знаковий у місцевих колах чоловік вийшов за трибуну і, зриваючись на істерику, розпочав свій виступ зі звернення: «Високо-д-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-стойний наш Футбольний Гетьмане!!!» Суркіс аж розкрив рота від почутого – і взявся перепитувати у сусіда по президії прізвище промовця, щось занотував собі. А після завершення сеансу лестощів публічно пообіцяв своєму нахвалювачеві оплатити друк його книжки…
Слухаю дифірамби теперішні.
«…Ваша мудрість, мужність – то є могутня зброя проти зла! – пафосно говорив Володимиру Зеленському Василь Зінкевич-старший. – Ви є справжній воїн, який захищає мир. Ви – наша гордість! Знак оклику! Тому ми бажаємо вам творчого польоту – високого, потужного і далекого. На многії, многії, многії літа! До Перемоги, пане президенте! До Пе-ре-мо-ги!..».
Перша леді від почутого аж «поплила». Задоволено посміхнулась і виразно подивилась на чоловіка, мовляв, бачиш, як тебе люблять! Якщо така знакова людина тебе хвалить, то можеш уявити, як тебе любить простий народ, завтрашні потенційні виборці!
Перша леді від почутого аж «поплила». Задоволено посміхнулась і виразно подивилась на чоловіка, мовляв, бачиш, як тебе люблять!
Втім, судячи з відгуків у соцмережах, багатьох шанувальників творчості Василя Зінкевича, які вважали його людиною принциповою, «з хребтом», такі надмірні реверанси, розшаркування неприємно вразили. Бо до того, кому цей панегірик було адресовано, вони мають чимало серйозних запитань. Як от…
Чому, попри застереження закордонних партнерів і опозиції, було провалено підготовку до «великої війни», заарештовано бойових генералів, чесних офіцерів, які мали мужність говорити правду в очі? Чому у команді президента так багато тих, хто не любить Україну, хто на Революції гідності був по інший бік барикад, обкрадає державу, та ще й під час війни? Чому президент покриває своїх «любих друзів», які провалили роботу на державних посадах – не садить їх, як обіцяв, а відправляє на інші престижні посади. Чому ЗЕ і його нашпигована неадекватами фракція у парламенті атакували антикорупційні органи? Чому Володимир Зеленський незаконно пресує опозицію, прикрив незалежні телеканали? І ще багато інших «чому?» назбиралося в українців…
Зрештою, носій високої культури Василь Зінкевич мав би пам’ятати, ЩО САМЕ разом зі своїм низькопробним «Кварталом» пропагував майбутній президент перед своїм походом у політику. Мав би згадати, як насміхався над майданівцями, яких «беркутівці» гамселили кийками (у версії «Кварталу» – ебонітовими паличками), як Україну порівнювали із повією, як президента Ющенка обзивали «Сеньйором Голодомором», а Томос – термосом. І як через свою головну роль в облудному фільмі «Слуга народу» він змусив мільйони українців повірити, що ощасливить їх…
То чи варто було після всього цього співати хвалебні оди?
Ось кілька соцмережних коментарів під відео, яке показує, як Василь Зінкевич возвеличував Володимира Зеленського:
Віктор Пентюк (Миколаївська область):
«(Фраза) «ви – справжній воїн» звучить як знущання над здоровим глуздом… Не може бути воїном той, хто не тримав в руках зброю і не присягав українському народові, читаючи текст військової присяги перед строєм. Не може бути воїном той, хто ухилявся від військової служби і систематично порушував закон про мобілізацію…».
Віктор Савчук:
«Вважав, що Україна для Зінкевича – понад усе. Але такі дифірамби… І кому? Людині, яка все життя сміялася над Україною і українцями?».
Віктор Радіонов із Дніпра, працює у ЗСУ:
«Так потужно ще ніхто не вилизував».
«Так потужно ще ніхто не вилизував».
Яна Алекс:
«Говорить він, а соромно – нам…».
Надія Гончарова із Лисичанська:
«Ліні Костенко – 95 років, тверезий розум, гідність, мужність, гідність. Дуже шанована і авторитетна. Людина авторитет завойовує роками, а втратити все можна в одну мить…»
Власне, головне у цій історії із нагородженням «легенд» – про особливу відповідальність суспільних авторитетів. Вони – наша еліта, на них орієнтується суспільство. Дивлячись на них, роблять власний світоглядний вибір. І вкрай важливо, щоб ці люди у своїх кумирах не засумнівалися, не розчарувалися.
Суспільні авторитети не мають права схибити ні на йоту.
Зараз також читають: Волинська журналістка: «Неначе люде подуріли, до московської церкви ідуть і діточок своїх ведуть…».
