Війна 04.09.2025, 09:04

Війна не закінчується поверненням додому: історія воїна і волонтера з Волині

Війна в кожного своя. Хтось проходить її, моніторячи гарячі новини, хтось – у бліндажах і окопах

А хтось повертається з передової й починає волонтерити, допомагати своїм побратимам. Таким є Віктор Ковальчук із Любешова. Він добровільно пішов воювати, попри те, що за формулюванням мирного часу був непридатним до служби.

Історію захисника розповідає видання «Нове життя».

Віктор служив у прикордонниках із 1997 по 2011-й рік. Спочатку ніс службу у Ветлах, потім – на прикордонному пункті Дольська. Через стан здоров’я звільнився, працював перевізником. Здавалося, служба вже була позаду. Але в один момент усе змінила повномасштабна війна.

– 24 лютого, коли ми всі прокинулися зовсім в іншій реальності, найперше я забрав дітей із Луцька і вивіз до кордону. Там їх зустріла дружина. А я повернувся й одразу пішов у військкомат, – згадує Віктор Ковальчук.

Статус «непридатний» лишився лише на папері. Чоловік пройшов повторну військово-лікарську комісію й доєднався до Збройних Сил України.

– Потрапив у 50-й стрілецький батальйон. Спочатку були на Волині, потім – в Овручі, а далі – вже передова. Кинули нас тоді на стик Дніпропетровської та Запорізької областей, – розповідає захисник.

У 2023 році саме на їхньому напрямку тривав один із масштабних наступів. Тоді Віктор Ковальчук виконував обов’язки головного сержанта роти.

За час служби йому довелося пройти крізь справжнє пекло. За героїчне утримання позиції у Роботині воїна нагородив Головокомандувач ЗСУ нагрудним знаком «Золотий Хрест». Тоді під його керівництвом у пеклі фронту було двадцятеро воїнів. І вони повернулися живими.

– Я всіх вивів. І це – найголовніше. Хоча, звісно, були речі, до яких звикнути не можливо. Постійні обстріли. Втрати. Запах… Миші в окопах. Ми ставили на ніч відро з отрутою – відразу п’ятдесят мишей падало. А ще допомагала нам спеціальна мазь «Зірочка». Щоб не чути… війни. Бо там усе інакше, – ділиться Віктор Ковальчук.

Його позивний – «Граніца». Звучить досить символічно. Людина, яка у мирний час стояла на межі кордону. А у воєнний – на межі життя та смерті.

– Ми навчилися за звуком визначати, з чого стріляють. Знали, коли ховатися, а коли – перечекати. Найстрашнішими для мене були танки і КАБи (керована авіаційна бомба). Бо коли летить пів тонни вибухівки – жоден окоп не врятує, – каже військовий.

Під час однієї з бойових операцій Віктор Ковальчук отримав сильну контузію. Після повернення з фронту він п’ять місяців не міг нормально спати, довго приймав сильні ліки. У березні 2024-го через стан здоров’я звільнився зі служби. Має інвалідність – як наслідок війни. Але і тепер не стоїть осторонь подій у країні.

– Їжджу за кордон, працюю перевізником. Волонтерю. Останній раз доставив на передову 10 дронів і 38 аптечок. Загалом же передав хлопцям 25 дронів. Роблю це сам, без жодних зборів та оголошень. Просто беру бус, телефоную побратимам, які уже звільнилися – і вирушаємо в дорогу, – розповідає Віктор Ковальчук.

Робить це, бо знає, що війна не закінчується поверненням додому. Вона продовжується всередині людини. Триває у тілі, пам’яті, в серцях. І, попри все, наш земляк-захисник продовжує тримати стрій у тилу. Бо вже просто не може інакше.