«Крути сковорідку, – підказувала мама, – щоб рівномірно розтікалося…».
Коли у спадок… млинці. Історія на вечір
Коли я відчув, що мама відходить від мене, зрозумів: мушу забрати з собою щось більше, ніж просто річ на пам’ять. Не предмет – хоча згодом і він з’явився: кришталева сільничка зі срібним кантиком з її весільного набору. Хотілося залишити щось живе, близьке, таке, що гріє серце. І я обрав процес. Це були млинці…
Як відходять від нас мами? Дуже буденно й тихо. Стають слабшими, гублять слова, рухаються повільно, ніби втомлюються від кожного кроку, говорять уривчасто, а навіть дріб’язкові справи виснажують їх до краю. Якщо дитина уважна – вона все бачить і розуміє. А якщо ще й у родині хтось із медиків, то рано чи пізно і сам стаєш майже медбратом, точніше «медсином». І головне тоді – не втратити дорогоцінного часу.
Одного дня я приїхав до мами. Вона, як завжди, запитала:
– Що б ти хотів поїсти?
– Млинців, – відповів я. – Але цього разу ми приготуємо їх разом. І я запишу твій рецепт.
Мамі ця ідея сподобалася – ще й помічник під рукою, бо стояти довго біля плити їй було вже важко.
Вона почала диктувати: для двох десятків млинців потрібно 3 яйця, 12 ложок борошна з гіркою, 4 ложки олії, дрібка соди, трішки солі, цукру не додавати взагалі, дві склянки теплого молока, а наприкінці – склянка окропу.
Перевернути під час випікання млинець, не порвавши, – справжнє мистецтво.
– Обов’язково окріп, – наголосила вона. – Тоді тісто дасть тоненькі, прозорі млинці з дрібними дірочками. Саме такі, які ти любиш.
Я записав. Мама показала перші, а далі я вже сам виливав тісто на розпечену сковорідку.
– Крути сковорідку, – підказувала вона, – щоб рівномірно розтікалося.
Млинець за млинцем – і вже на тарілці виростала ціла гірка. З кожним разом вони ставали рівнішими, тоншими, красивішими. Перевернути під час випікання млинець, не порвавши, – справжнє мистецтво.
За два місяці ми ще кілька разів пекли млинці разом. Їли їх із варенням, медом, сметаною, а іноді навіть із ікрою – якщо траплялося жити «по-буржуйськи». З начинками теж – сир із родзинками, з м’ясом. Але для мене справжнє свято було тоді, коли поруч стояла велика чашка чорного чаю з молоком.
… Минуло вже вісім років, як я печу млинці сам. Навчився вправно: одразу на двох сковорідках, усього за пів години. Передав цей секрет донькам, ділюся рецептом із друзями.
Але смак – не той. Хоч рецептура точна, вигляд однаковий, а чогось невидимого бракує. Я пробую й думаю: хтось інший міг би приготувати краще. І я точно знаю, хто.
Мама…
Ігор ТОРІ.
