За плечима 29-літнього начальника відділення радіаційно-хімічної розвідки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС Волині Максима Боярчука вже дев’ять років служби, сповнених ризику.
Під час величезної пожежі на Волині могли вибухнути 20 тонн аміаку
Про це стало відомо з розповіді про молодого, але вже справжнього рятувальника-професіонала Максима Боярчука – начальника відділення радіаційно-хімічної розвідки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС Волин
У світі, де героїв зазвичай впізнають за зброєю чи гучними перемогами, існує ще один вимір відваги, це - рятувальники, люди, які оберігають нас від загроз і щодня дбають про безпеку.
Серед них – Максим Боярчук, начальник відділення радіаційно-хімічної розвідки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС Волині. Йому лише 29, але за плечима дев`ять років служби, сповнених ризику, відповідальності й твердої віри в те, що рятувальник, це не професія, а – покликання.
Розпочав службу Максим на посаді начальника караулу, а після завершення навчання за спеціалізацією з радіаційно-хімічної безпеки перейшов на посаду хіміка-рятувальника.
Для хіміка-рятувальника знання є ключовим інструментом, від якого залежить безпека людей. Адже щодня вони стикаються з різними викликами, від роботи з небезпечними речовинами до ліквідації витоків небезпечних речовин та розливів нафтопродуктів.
Максим намагається постійно навчатись для підвищення рівня професійної майстерності. Теорія й практика завжди йдуть поруч, адже системне навчання дає впевненість діяти правильно в критичних ситуаціях і рятувати життя. «Ця професія вимагає постійного розвитку і саме це мене мотивує», – додає рятувальник.
Особливою віхою у службі Максима стала поїздка до Чорнобильської зони відчуження у відрядження. «Я завжди цікавився Чорнобилем і тим, як радіація впливає на людину. Атмосфера там була особлива – ти розумієш, що перебуваєш у самому серці катастрофи світового масштабу. Ми моніторили лісові пожежі, робили заміри радіаційного фону, запускали дрон, щоб оцінити ситуацію з повітря. Це був величезний досвід, випробувати техніку там, де радіація не теорія, а реальність», – розповідає Максим.
За плечима 29-літнього начальника відділення радіаційно-хімічної розвідки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС Волині Максима Боярчука вже дев’ять років служби, сповнених ризику, відповідальності й твердої віри в те, що рятувальник, це не професія, а – покликання. Фото: ДСНС Волині.
За його плечима не один десяток пожеж, але одну з них закарбував у пам`яті найбільше. У лютому 2024 року у Луцькому районі сталася масштабна пожежа на птахокомплексі. Вогонь охопив понад чотири тисячі квадратних метрів складських приміщень, де після обвалу даху було пошкоджено трубопровід.
На гасіння залучили пів сотні рятувальників, більше десяти машин і навіть пожежного робота. Найбільшу небезпеку створювали 20 тонн аміаку, що зберігалися на підприємстві.
На гасіння залучили пів сотні рятувальників, більше десяти машин і навіть пожежного робота. Найбільшу небезпеку створювали 20 тонн аміаку, що зберігалися на підприємстві.
Завдяки злагодженим діям рятувальників з хіміками вдалося швидко ліквідувати і пожежу, і хімічну загрозу, а найважливіше те, що ніхто не постраждав.
Є й інші завдання, про які говорити непросто. Сьогодні хіміків-рятувальників часто залучають до репатріації тіл загиблих воїнів. «Це дуже важка, але потрібна робота. Ми допомагаємо експертам, працюємо в захисних костюмах. Психологічно це складно, але я розумію: цю роботу треба робити, щоб тіла загиблих героїв повернулися додому, а їхні рідні та друзі могли віддати останню шану», – каже фахівець.
Шлях Максима – це історія юнака, який змалку навчився долати труднощі. Він рано залишився без батьків. Це випробування загартувало його характер і навчило особливо цінувати любов і тепло.
Усе, чого йому бракувало в дитинстві, тепер віддає дружині та маленькому синові, якому незабаром виповниться чотири роки. У кожній дитячій усмішці, у грі з пазлами, у щирих розповідях про літаки чи про татові великі червоні машини Максим знаходить те, чого йому колись не вистачало. «Моє найбільше хобі – бути татом», – з усмішкою говорить він. Для Максима родина – це сенс життя і джерело його сили. Саме вони є його підтримкою і натхненням, а кожна хвилина, проведена з близькими, – справжній скарб для чоловіка, який щодня стикається з небезпекою, оберігаючи інших.
У Максима є мрія, така проста й водночас неймовірно зворушлива. Після закінчення війни він хоче побачити море і повезти туди свою дружину та сина. На те саме українське море, яке сам ніколи в житті не бачив.
І ця мрія для нього – не лише про відпочинок, а про нове, мирне життя. «Хочу, щоб Назар запам’ятав не вибухи, а шум хвиль. Не війну, а мирну, вільну Україну», – цитує рятувальника пресслужба ДСНС Волині.
Зараз також читають: На Волині перекинулось авто з п’яним водієм. Серед постраждалих – 5-місячне немовля.
