Син жорстоко вбитого капітана міліції з Волині шукає правду про загибель батька

22 листопада 2000 року в селі Оконськ на Волині було скоєно показово жорстоке вбивство 26-річного капітана міліції. Його обезголовлене тіло знайшли біля будинку місцевого священика.

Про це пише Нова Доба.

Ця трагедія не лише обірвала життя молодого офіцера та батька двох дітей, а й стала одним із найрезонансніших злочинів того часу, залишивши по собі більше запитань, аніж відповідей. Допис із фейсбук-групи «Криміналіст» поширив Олег Лісовецький, син міліціонера.

Людина в погонах: покликання служити

Віктор Павлович Лісовецький, 1974 року народження, не був випадковою людиною в правоохоронних органах. Для нього служба була свідомим вибором і справою життя. Розпочавши кар’єру оперуповноваженим у справах неповнолітніх Маневицького райвідділу, він згодом очолив боротьбу з незаконним обігом наркотиків у районі — напрямок, що вимагав не лише професіоналізму, а й надзвичайної мужності.

«У формі він бачив не владу, а відповідальність», — згадує його син Олег Лісовецький.

Вдома Віктор був спокійним, веселим чоловіком. Він не ділився подробицями небезпечної роботи, намагаючись оберігати родину від тривог. Але головним у його житті залишалася служба — віра у справедливість та закон.

Колеги та навіть ті, кого він колись притягував до відповідальності, згадують його як чесного та принципового міліціонера. Найкращим свідченням поваги є те, що й через два десятиліття після його загибелі, колишні співробітники з Маневич та Луцька щороку приїжджають на його могилу, щоб вшанувати пам’ять.

Варто зазначити, що, до честі колег Лісовецького, вони з перших днів трагедії взяли на себе зобов’язання підтримувати родину загиблого. Ця підтримка, як матеріальна, так і будь-яка інша, безкомпромісно надається й по сьогоднішній день.

Фатальна ніч 22 листопада

Того вечора капітан Лісовецький працював над розслідуванням серії викрадень автомобілів та каналів наркотрафіку. У його оперативній розробці перебував 20-річний житель Луцька Віктор Х., який, попри молодий вік, вже був втягнутий у злочинну діяльність та підтримував стійкі зв’язки з деякими ватажками злочинних угрупувань регіону.

За офіційною версією слідства, зустріч Лісовецького з Х. організував свояк останнього і сусід міліціонера — Віктор Д., який тривалий час був інформатором капітана. Утрьох вони вирушили до місцевого бару.

Лісовецький мав намір отримати від Х. оперативну інформацію щодо діяльності злочинного угрупування, причетного до серії викрадень автомобілів, контрабанди та організації каналів наркотрафіку в регіоні. Розслідуванням саме цих злочинів він безпосередньо і займався.

Як згодом згадували колеги, у цій роботі капітан підібрався занадто близько до деяких ключових фігур.

Розмова була напруженою. Свідки зазначали, що Х. був помітно знервований, і між ним та капітаном ледь не виникла бійка. У певний момент Лісовецький відійшов, щоб здійснити дзвінок, але телефонний апарат у барі не працював — пізніше експертиза встановить, що провід був перерізаний.

Після півночі, на неосвітленій вулиці, конфлікт досяг кульмінації. Суперечка переросла в штовханину, під час якої Х. завдав Лісовецькому 9 ножових поранень у грудну клітку. Залишивши офіцера стікати кров’ю, вбивця та Д. пішли додому до останнього, щоб змити сліди крові.

Як встановило слідство, приблизно через годину Х. почав хвилюватися, чи не вижив міліціонер, і вирішив повернутися на місце злочину. Його наміром було добити офіцера. Після чого він повністю відтяв міліціонеру голову. Цей акт нелюдської жорстокості був вчинений навпроти місцевої церкви.

Правосуддя під знаком питання

На перший погляд, справу було розкрито по гарячих слідах. У будинку Віктора Д. знайшли знаряддя вбивства та закривавлену куртку. Вбивцю, Віктора Х., затримали й засудили до 15 років позбавлення волі, однак він вийшов на свободу за умовно-достроковим звільненням, відсидівши трохи більше десяти років.

• На суді він пояснив свій вчинок «незрозумілим агресивним станом».

Свідок Віктор Д. отримав лише рік ув’язнення за дрібну крадіжку, формально не пов’язану з убивством.

Однак син загиблого, вивчивши матеріали справи, переконаний, що офіційна версія не розкриває повної картини злочину. Аналіз справи виявляє низку ключових невідповідностей:

• Статус ключового свідка.

Роль Віктора Д. є вкрай підозрілою. Будучи інформатором міліції, він приводить до капітана людину пов’язану з кримінальними авторитетами, присутній під час конфлікту та вбивства, допомагає вбивці приховати сліди, але не несе жодної відповідальності навіть за недонесення про злочин. Це наштовхує на думку, що його роль у подіях тієї ночі була значно більшою, ніж роль пасивного спостерігача.

• Невідповідність мотиву та жорстокості.

Версія про спонтанний конфлікт у барі не пояснює звірячої розправи. Повернення на місце злочину через годину з метою обезголовити ще живу на той момент жертву вказує на холоднокровний розрахунок. Такий спосіб вбивства може бути класичним актом залякування, спрямованим не лише на жертву, а й на її оточення, зокрема на колег з правоохоронних органів. Це більше схоже на помсту за професійну діяльність та попередження іншим.

• Ігнорування важливих доказів.

Свідки згадували невідомого чоловіка у камуфляжній формі, який того вечора довго сидів на місцевій АЗС, очікуючи на дзвінок, а потім зник. Його особа так і не була встановлена слідством, хоча він міг бути співучасником — спостерігачем або куратором.

Ці факти, за словами сина офіцера, дозволяють припустити, що капітан Лісовецький підібрався надто близько до впливового злочинного угруповання, а Х. був лише виконавцем, можливо, не єдиним.

Спадщина, яку не стерти болем

Минуло понад два десятиліття, але для родини Лісовецьких час не загоїв рани. Двоє синів виросли без батька.

«Мені тоді було лише чотири роки, — каже син Олег. — Сьогодні я вже старший за нього на момент смерті, і це, мабуть, найважче відчуття. Але водночас я пишаюся ним так, як можна пишатися лише героєм».

Ім’я капітана Віктора Лісовецького внесено до Книги пам’яті МВС України та викарбувано на меморіальній дошці в Києві.

У рідному селі йому встановлено пам’ятник. Та найголовніша пам’ять живе в серцях його близьких і колег.

Історія його життя та смерті — не просто кримінальна хроніка. Це свідчення про офіцера, який до останнього подиху залишався вірним присязі, і про систему правосуддя, яка виявилася нездатною або небажаючою розкрити всю правду про ту страшну ніч.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ