На Волині попрощались з головним сержантом Юрієм Мельником

Сьогодні Ковельська громада провела Героя в останню земну дорогу.

Юрій Адамович народився 25 квітня 1969 року у селі Запруддя Камінь-Каширського району. Після восьмого класу пішов до Здолбунівського професійного училища навчатися на помічника машиніста. Пройшов строкову службу, а з 1993 по 1999 роки працював у локомотивному депо.

Про це повідомляє Ковельська міська рада.

Саме на залізниці він зустрів свою майбутню дружину Руслану. Це було під час новорічних свят, 33 роки тому. Разом вони пройшли довгий життєвий шлях — з радістю і турботами, з працею і надіями, як багато українських родин.

Певний час Юрій займався будівництвом, заробляв цим кошти для родини. Він був вправним, талановитим майстром — з ним легко було знайти порозуміння і колегам, і замовникам.

У Ковелі разом із дружиною збудували свій дім — осередок родини, де ділили будні й радощі, де жили простим, звичайним життям.

Юрій та Руслана мали спільне захоплення — вони любили ходити за грибами. Як пригадує дружина, скільки б вона не старалася, чоловік завжди приносив удвічі більше білих. У перші роки війни ці лісові дари Руслана маринувала, і вони разом відправляли їх на фронт нашим хлопцям — як частинку дому, тепла і турботи.

Восени 2023 року Юрій ухвалив важливе рішення — стати на захист країни. Йому було тоді 54. Узяв документи й пішов до військкомату. 3 жовтня його мобілізували.

Він воював на різних напрямках, довгий час — на Запорізькому, а останнім часом його підрозділ перебував у Слов’янську Донецької області.

Торік навесні, на Великдень, саме у день свого народження, Юрій мав коротку відпустку. Трохи перепочив, побував у рідному селі. Про службу рідним майже не розповідав. Казав: «Все добре. Усім забезпечені. Не хвилюйтеся». І завжди повторював: «Буду воювати до Перемоги».

Він щодня телефонував дружині з фронту — це була їхня традиція, домовленість. Але 22 січня дзвінка не було. Наступного дня Руслана хотіла набрати сама… Та її випередив командир Юрія і повідомив страшну звістку — серце її чоловіка зупинилося.

Юрій ніколи не скаржився на здоров’я. За все життя не був у лікарні. Але його міцний організм не витримав — втрат побратимів, суворих реалій війни. Тієї війни, яка щодня випробовує людей на межі сили.

«На жаль, щодня обриваються життя наших Захисників і Захисниць. Тих, хто пішов боронити нашу землю, нашу свободу, наше право бути вдома. Ми обов’язково зустрінемо Перемогу, про яку мріяв Юрій, про яку мріє кожен з нас, за яку він воював, яку наближав разом зі своїми побратимами», — сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

Він висловив щирі співчуття дружині Руслані Іларіонівні, сину Сергію, рідним, близьким, усім, хто знав і любив Юрія Мельника.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У Вінниці чоловік пережив клінічну смерть через катування двох поліцейських.