Голуби під призахідним сонцем цілувались на гілці груші. Залюбувалась пташиною ніжністю. Наступного вечора знову споглядала голубині цілування-милування на тій же гілці старої груші. Та що це? Голубка полетіла із саду в один бік, а голуб ще трішки потуркотів і зник в протилежному напрямку.
Голуби під призахідним сонцем цілувались на гілці груші. Залюбувалась пташиною ніжністю. Наступного вечора знову споглядала голубині цілування-милування на тій же гілці старої груші. Та що це? Голубка полетіла із саду в один бік, а голуб ще трішки потуркотів і зник в протилежному напрямку. З нетерпінням дочекалась наступного надвечір’я. І знову все повторилось. Голуб із голубкою зустрічались в моєму саду, любились-цілувались і розлітались врізнобіч... Ну чому так? А вчора голуб так і не дочекався своєї подруги. Туркотів довго. Вже й сонце скотилось із соснових лап за обрій. Вона не прилетіла. І сьогодні, уже вранці, голуб знову лаштував свою пісню почуттів на гілці старої груші. Голубка чомусь не прилітала. Ох, невже і в них, цих милих птахів, бувають трикутники, такі, як у людей? Любовні. А переживала за голубку наша авторка Галина Зелінська в своєму саду, де вона бачить багато див.
