Валерій ЗАЛУЖНИЙ: «Тільки мертві побачать кінець війни»

Спеціально для NV.ua.

Музей є провідною установою такого роду в світі, створеною для ознайомлення відвідувачів з історією світових воєн та їх впливу на суспільство.

На момент відкриття музею у 1917 році автору цього вислову Джорджу Сантаяні, – одному з провідних представників американського критичного реалізму, визнаному класику американської філософії, відомому письменнику і публіцисту, – було 54 роки. Проте сам напис з’явиться лише через 19 років після відкриття музею і через 14 років (у 1936 році) після публікації цього гасла у всесвітньо відомому Soliloquies in England.

Можливо, саме завдяки відвідуванню цього музею колись людина, яка буде дотична до глобальних рішень, зможе визначити для себе, наприклад, які основні фактори призводять до того, що війни взагалі можливі?

І найголовніше, – якщо немає часу на довгі лекції і безсонні ночі під час навчання в університеті, – зрозуміти, що циклічність в історії існує саме для того, щоб цих помилок, які призводять до масштабних жертв, уникнути.

Ця циклічність і зараз привела нас до тієї межі, де ще можливо прийняти рішення, що робити далі. Бо ще можна погодитися, що війна, яка триває 13 років в центрі Європи, сприймалася тими, хто міг прийняти глобальне рішення (але не робив цього) через спробу обережно обійтися з прагненням росії до безмежної експансії та історичною закономірністю. Але нинішня війна на Близькому Сході є найбільшим конфліктом XXI століття в цьому регіоні за інтенсивністю ударів і кількістю втягнутих країн. І судячи з усього, це ще не кінець.

Чи є якийсь зв’язок між цими двома наймасштабнішими конфліктами 21 століття у Європі та на Близькому Сході? Чи є якась спільна риса, що призвела і далі буде призводити до численних жертв, імовірно, не тільки в цьому регіоні?

Як на мене, так.

Все це стало можливим саме через відсутність волі, відповідальності та сміливості ухвалити будь-яке глобальне рішення. Або все ж таки немає кому його ухвалити.

І Мюнхен, і Давос, на жаль, замість продукування глобальних рішень в галузі економіки і безпеки впевнено стали медійними майданчиками, де аналіз виступів спікерів – єдине, що залишається для все ще наявних think tank. Але і війна в Європі, і війна на Близькому Сході хоч і не демонструють мільйонні армії союзників, які героїчно борються, але є вже точно глобальною проблемою. Було зрозуміло і очевидно, що якщо російсько-українську війну не вдасться зупинити саме глобальним рішенням, ми станемо свідками і учасниками нового великого протистояння.

Це вже було в історії.

Неспроможність або небажання вчасно ухвалювати рішення і сподівання на фарт або мудрість когось завжди несе ризик поступового масштабування конфліктів.

Бо саме наша війна, найбільша у Європі, призвела спочатку до неспроможності вирішувати конфлікти дипломатичним шляхом, а згодом – до руйнації міжнародного права як де-юре, так і де-факто. Тоді дійсно: зруйнований баланс на одному кінці світу, звісно, приносить бажання і необхідність зруйнувати баланс в іншому місці.

І так аж до глобальної війни. Або до війни, у якій кількість локальних конфліктів за напругою та наслідками буде наближатися до Третьої світової.

Йдеться саме про глобальні рішення, основою яких є історія та її уроки, що їх залишають покоління, які назавжди відходять. Саме розуміння суті війни та її наслідків повинно наштовхувати тих, хто розпочинає війни, – і тих, хто буде намагатися їх закінчити, – що будь-яка війна як процес завжди матиме два наслідки.

Перший: внаслідок війни хтось здобував перемогу й щось захоплював, або щось відстоював. Якась сторона щось втрачала, але знаходила у цьому і свою перемогу. Війна реалізовувала і реалізовує чиюсь державну політику у спосіб насильства. У цьому процесі хтось ставав героєм, хтось намагався переписати історію, щоб приховати помилки, хтось ставав генералом або маршалом. Хтось побачив кінець своєї війни, бо загинув. Начебто усе зрозуміло. Але до чого ж тут люди, про яких у тому ж музеї є окремі експозиції? Наприклад, Вінстон Черчилль, Франклін Рузвельт, Шарль де Голль, Дуайт Ейзенхауер, Бернард Монтгомері.

Відповідь дуже проста. На цих людях лежала відповідальність за мир і майбутнє.

Другий наслідок війни полягає у тому, що кожна з них, як епідемія, несе місію початку наступної війни. Саме тут ці люди – в силу виховання, важкого і наполегливого навчання та досвіду – були залучені до створення глобальних рішень, які вимагали відповідальності за майбутнє.

Наприклад, зокрема умови Версальського договору 1919 року, який завершив Першу світову війну, викликали невдоволення у Німеччині і як наслідок – призвели до Другої світової війни.

Умови Версальського договору 1919 року, який завершив Першу світову війну, викликали невдоволення у Німеччині і як наслідок – призвели до Другої світової війни.

Бо саме ця країна втратила значні території та була змушена сплачувати репарації, що призвело до економічної кризи та зростання націоналістичних настроїв.

Ось чому росія, яка програла Холодну війну і змушена була погодитися із незалежністю своїх колишніх володінь, намагається взяти реванш за допомогою грубої сили, повернути собі домінувальну роль у Європі та зберегти впливи в інших регіонах світу, зокрема на Близькому Сході.

Саме завдяки таким людям (як Рузвельт та Черчилль. – Ред.) та їхнім знанням розвинутим країнам вдалося уникнути зовнішньої агресії та не допустити громадянської війни, через кризи повоєнного часу, на досить тривалий термін.

Тому Україні потрібен не час для підготовки і проведення виборів, а здобутий у війні мир, який забезпечить майбутнє нашим дітям. Як, наприклад, здобували його наші діди під час Другої світової – своєю кров’ю. Саме така кров є виправданою.

Україні потрібен не час для підготовки і проведення виборів, а здобутий у війні мир, який забезпечить майбутнє нашим дітям.

Вдаючись до експертиз сьогодення, особливо щодо варіантів розвитку подій, багато експертів повертають нас до здійснення першої функції війни і намагаються, як і влітку 2023 року, зробити шоу із подій, що врешті-решт призводять до катастрофи. Щодо цих експертних оцінок, – нагадаю, як у 2022 році росія очікувала, що здолає Україну за лічені дні, а то й години. Ця впевненість розвіялася лише тоді, коли бійці росгвардії у парадній формі, з гумовими кийками і з оркестрами залишилися назавжди на околицях Києва.

Відставні американські генерали, як пише Шон Макфейт, красувалися в ефірах телеканалів, прогнозуючи, що росія неминуче розіб'є Україну ще до п’ятниці.

Відставні американські генерали, як пише Шон Макфейт, красувалися в ефірах телеканалів, прогнозуючи, що росія неминуче розіб'є Україну ще до п’ятниці.

Більша частина світу сприймала перемогу росії як неминучу, хоч і трагічну. Проте щось пішло не за очікуваннями, а за жорсткою правдою, яка все може змінити. Сам український народ скористався шансом і прийняв глобальне рішення.

І ми все ще б'ємося.

Саме гра у солдатики політиків і медіа з часом відводить перших від відповідальності за головне: який врешті результат ми отримаємо? Результат Версалю (Версальський договір 1919 року. – Ред.), хоч і міг бути єдино можливим, але протримався усього 20 років і приніс моїй Батьківщині остаточну окупацію, голод і врешті — війну.

Світ отримав наступну глобальну війну з вражаючими катастрофічними наслідками.

Ялта та Потсдам 1945 року року, хоч і принесли нам свободу лише через 45 років, проте забезпечили стабільний мир на 63 роки, поки вже неіснуюча держава-підписант не напала на Грузію, будучи невдоволеною результатами Холодної війни й Біловезькими угодами.

Рівно через шість років та ж невдоволена країна без жодних перешкод напала вже на мою Батьківщину.

Саме за результатами Холодної війни вже ще одна країна – Китай – перетворилася на еталон економічної могутністі, і очевидно, прагне отримати політичний вплив, який буде відповідати її рівню. Як вона буде досягати цього впливу – невдовзі ми побачимо, бо жодних перешкод для цього також немає.

Ці перешкоди можуть виникнути, але з огляду вже на те, як закінчиться цей процес, що називається війною. Результат передбачити просто неможливо.

Вся світова увага зараз прикута до ескалації на Близькому Сході. Швидкоплинність минулих воєн та їх систематична заангажованість у цьому регіоні породили безліч варіацій і фантазій. При цьому шоумени шукали свої ніші, економісти – свої, медіа, борючись з ШІ, вимальовували свої сценарії. Але, ймовірно, усі ці люди, – як політики, так і військові, що готувалися до минулої війни, – також дістали лекало минулої доблесті і вимірювали свою правоту. Вимушений усіх розчарувати. Сьогодні неможливо передбачити і спрогнозувати хід і варіанти закінчення і цієї війни.

Масштабні зміни, що відбулися на полях російсько-української війни, абсолютно змінили парадигму способів ведення війни і як наслідок – змінили і саму суть бойових можливостей тих, хто хотів би їх випробувати.

Шкода, що на нашу війну дехто дивився через рожеві окуляри. Зовсім даремно.

Шкода, що на нашу війну дехто дивився через рожеві окуляри. Зовсім даремно.

Бо сьогодні у відносно дешевий спосіб будь-яка країна може мати абсолютно несумісні з її економічним або демографічним положенням бойові можливості. Було б бажання і політична воля. Ось перше, що може бути ключовим у цьому, вже охопленому війною регіоні.

Саме політична воля визначить подальшу долю цієї війни.

Традиційно, за забутими підручниками, ця війна буде мати лише дві стратегії у реалізації її політичної мети. Це стратегія розгрому і стратегія виснаження.

З першою стратегією все зрозуміло, як і з «Києвом за три дні». Імовірно, хтось думав, що це можливо і в цьому регіоні. Проте мова йде точно вже не про три дні. Скільки саме – нехай аналізують експерти.

А ось далі, якщо принаймні сторона, що обороняється, перейде до стратегії виснаження, – то у сторони, що атакує, точно будуть великі проблеми. Бо дешеві і максимально ефективні технології зведуть нанівець не лише нафтову індустрію, а й будуть знищувати економіку будь-кого, хто спробує перевірити на собі досвід України.

Є ще одна річ, яку можна передбачити. Дуже небезпечно, якщо якась зі сторін спробує перевірити, як працює «kill zone» на пустельних теренах. Це вже буде катастрофа. Я веду мову про сухопутну операцію.

Дуже небезпечно, якщо якась зі сторін спробує перевірити, як працює «kill zone» на пустельних теренах. Це вже буде катастрофа. Я веду мову про сухопутну операцію.

Бо нагадаю, що найголовніше у технології «kill zone» – те, що перебувати в цій зоні живим людям не те що немає сенсу, а й немає ніякої можливості. Бо ця зона повністю контролюється дронами, які полюють на людей та машин.

Буде великою помилкою, якщо хтось спробує перетворити солдата на машину. Бо як сказала одна українська командирка – ця технологія для деяких робоча, проте дуже шкідлива. Звісно, до масштабування різних машин, які воюватимуть з іншими машинами у зонах бойових дій та глибоко в тилу на логістичних маршрутах, ймовірно, не дійде – через гордість і велич. Бо за їхньою логікою – це війна бідних. Про це, я, до речі, і попереджав одного американського чиновника, якраз перед подіями у Венесуелі.

Щодо України – є чи не єдиний явний позитив: окрім запрошення допомогти в організації системи ППО і вже скорого очевидного запрошення до організації бойових дій на землі, врешті до когось прийде і розуміння самого поняття гарантій безпеки і можливостей миротворчих контингентів. Я сподіваюся, про це ще пам’ятають.

Отже, якщо ви чуєте про те, що в Ірані – ще одна війна головних світових сил за впливи і владу, – уважно подумайте, чи всі фізично готові саме за це воювати. Точно не менше трьох країн до неї вже готові – одна з них постійно забезпечує цю війну і удосконалює технології, ще одна з них – Україна. Це і є найголовніший для нас позитив. Все решта: війна – найстрашніше, що придумало людство.

Наостанок зауважу: якщо важко дістатися до Лондонського музею, то зовсім легко знайти британсько-американський фільм, історичну воєнну драму режисера Рідлі Скотта 2001 року — Black Hawk Down (про спецоперацію під егідою ООН у Сомалі, 1993 рік. – Ред.). Достатньо лише подивитися титри до цієї сумної історії.

За цими титрами – долі тисяч людей, що шукали своєї правди і, мабуть, так і не знайшли. Окрім тих, хто побачив кінець тієї війни.

А він буде однаковий. Потрібно буде шукати шлях, як прожити довше – до наступної війни, незалежно від того, як вона закінчиться.

Щодо Сомалі, то станом на 2025 рік федеральний уряд контролює лише частину території, тоді як Сомаліленд на півночі функціонує як незалежна держава з власною валютою і виборами, хоча й не визнана світом – парадокс, що підкреслює сомалійську винахідливість у виживанні і ще один урок війни.

А отже, констатуючи кризу глобального управління та розмірковуючи над майбутнім – тим, хто про це майбутнє хоча б мріє, необхідно згадати про таке:

= які помилки і хто допустив напередодні, наприклад, останньої глобальної війни?

= яку роль у війні відіграють політики і військові?

= чим війни характеризуються і що в них було визначальне – людський ресурс чи зброя?

= чи можливо помилятися у війні і політикам, і військовим?

= наскільки вирішальним є, наприклад, інституційне навчання і здатність системи вчитися швидше — порівняно з індивідуальною майстерністю командирів чи героїзмом?

= що з досвіду воєн є найнебезпечнішим сьогодні для неправильного інтерпретування і може призвести до хибних стратегічних рішень?

Можливо, саме це допоможе сприйняти реальність і логіку процесів навіть тим, хто поки що не перебуває у їхньому епіцентрі.

До речі, вхід до музею безкоштовний. Працює щоденно з 10 ранку до 6 години вечора. Для зручності відвідувачів та для роздумів на території музею є три магазини та кафе, де можна скуштувати свіжу випічку під англійський чай або ароматну каву.

Валерій ЗАЛУЖНИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії​, колишній головнокомандувач Збройних сил України, Герой України, спеціально для NV.ua.

Читайте також: Справжня історія  цієї війни ще буде написана.