Доброволець волинської бригади п’ятий рік на війні: «Втомився, але про свій вибір не шкодую»

« - За 300 метрів від наших позицій виявили ворожу ДРГ. Сніг здав їх одразу – розвідка побачила свіжі сліди, що вели до сараю. Придивилися: точно всередині засіли окупанти! «Розібрали» будівлю, двох окупантів знищили, а один не витримав і вийшов із піднятими руками. Уже в полоні підтвердив: працювали групою, ховалися там навмання, сподіваючись пересидіти. Не вийшло.

 Владислав нині служить у мотопіхотному батальйоні 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. За роки у війську в нього назбиралося чимало таких історій – різних за настроєм і змістом: від жорстких епізодів бойових зіткнень до мило-теплих моментів із «мешканцями» Купʼянщини, які врізаються в памʼять не менше, ніж сама війна.

- Якось на позиції у нас оселився бабак. Прийшов сам, ходив як свій, людей не боявся взагалі – можна було підійти і навіть погладити. Але місце для життя обрав максимально «вдале» – бійницю зі зброєю.

 Хлопці облаштовували для нього інші місця, намагалися «переселити» – не допомагало. Упертий. Однак потім, каже Владислав, бабак приходити перестав. Військові сподіваються, він знайшов собі краще і безпечніше місце для житла.

Владислав у війську з перших днів широкомасштабного вторгнення. 24 лютого пішов сам, але спочатку його не хотіли брати – без строкової служби і без військового квитка. Наполіг, добився тимчасового посвідчення і таки потрапив у стрій. Спершу служив у підрозділі охорони, згодом перевівся до Князівської бригади.

Пʼятий рік у війську. 30-ти річний воїн каже прямо: втомився. Хочеться додому, простого нормального життя, до родини й тиші без постійної напруги.

 Але про свій вибір не шкодує, бо знає, заради чого все це. Просто робить свою роботу далі. Спокійно. Вперто. Ефективно», - йдеться у дописі.