Від «сосонки» до «безкінечника»: як лучанка створює великодні яйця за давніми зразками

Лучанка Оксана Самчук понад 20 років займається писанкарством. У її колекції — традиційні та авторські писанки, виконані у різних техніках: восковій, дряпанці та травленці.

Для Суспільного майстриня створила писанку, характерну для сіл Любомльщини, взірець якої знайшла у польському часописі «Щорічник Волинський» 1930 року.

За словами писанкарки, для цієї писанки достатньо мінімального набору фарб — жовтої та червоної. Раніше яйця фарбували природними барвниками, нині ж частіше використовують анілінові або харчові.

«З давніх-давен фарбували писанки природніми барвниками, згодом ця традиція віджила. Ми пишемо аніліновими або харчовими барвниками», — розповіла писанкарка.

Перед початком роботи яйце ділять на частини, наносять орнамент і працюють із воском за допомогою спеціального інструмента — писачка. Основні елементи мають символічне значення.

«Ромби означали у наших предків землю з перехресними лініями, і вони вважали, що ромби несуть добробут, несуть врожай», — каже Оксана Самчук.

У візерунку також використовують «сосонку», яка символізує здоров’я і достаток, а також «безкінечник» — знак плину часу і безперервності творення світу.

Писанку створюють поетапно: спершу наносять віск на ті ділянки, які мають залишитися білими, потім яйце занурюють у фарбу. Перед фарбуванням його на кілька секунд опускають в оцет — це очищає поверхню і допомагає фарбі краще вбиратися.

Після першого фарбування у жовтий колір роботу продовжують — знову наносять віск і занурюють яйце у червону фарбу. Згодом віск обережно знімають, підігріваючи писанку біля вогню.

«Писанка це – натхнення, це спокій. Ти занурюєшся в неї повністю, вона не терпить поспіху, ти мусиш зупинитися на хвилинку, зосередитись, подумати про ті лінії, що ти намагаєшся передати. Писанка це ніби письмо, ніби прохання», — ділиться жінка.

Кожен колір у писанці має своє значення: білий символізує чистоту, жовтий — сонце і пробудження природи, а червоний — відродження та життя.

Зі слів майстрині, писанки в Україні створювали не лише до Великодня, а й до Різдва, а також на так званий Навський Великдень — у пам’ять про померлих. Їх використовували як обереги: першу писанку могли класти в землю під час посіву або в вулик.

Після завершення роботи писанку кладуть до великоднього кошика. Майстриня додає: традицію писанкарства вона досліджувала самостійно — вивчала літературу, переймала досвід інших і намагається популяризувати це мистецтво.

«Кажуть, що поки пишуть писанки, доти існує світ», — розповідає писанкарка.

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Як громада на Волині розвиває співпрацю з канадським Ленгфордом (Фото).