Куди ж бо, Любове, від тебе тікати,
Куди заховатись, піти?
Враз стала душа неймовірно багата
На зливу чуттів доброти...
Лукія ВАСИЛЕВСЬКА
Куди ж бо, Любове, від тебе тікати, Куди заховатись, піти? Враз стала душа неймовірно багата На зливу чуттів доброти.
Така захмеліла, бентежно-щемлива, Не треба й краплини вина, Ураз раптом тихого щастя схотіла, Хоч знала - спізнилась вона.
І мов заворожена в світі ступає, У мріях рожевих летить, Поривчастий вітер їй пісню співає, Дощем у вікно стукотить.
І так вже на серці і солодко, й гірко... О, Боже, коханий, прости! І щастя сіяє у погляді жінки, - Несила від нього втекти. с. Підгайці Луцького району.
