Під прицілом – ракети й залежності: як лікар з Волині рятував побратимів на фронті

Лікар-нарколог Центру терапії залежностей м. Луцька, а нині капітан медичної служби запасу Іван Ростиславович Сухий мобілізувався до війська у липні 2022 року.

Про це пише КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька.

Спочатку вони з дружиною волонтерили — передавали на фронт автомобілі швидкої допомоги, які отримували від друзів із Литви. Відправляли на Харків продукти харчування та ліки. А потім прийшло бажання піти захищати Батьківщину, хоча на той час обставини дозволяли залишитися вдома й продовжувати лікарську практику. Два тижні готувався, а потім повідомив дружину про своє рішення.

Усі 3 роки, 9 місяців і 4 дні Іван Сухий служив у Повітряних силах України начальником медичної служби у 302-му зенітно-ракетному Харківському дивізіоні.

Пригадує, що перед мобілізацією хвилювався - боявся, що не встигне послужити й буде соромно дивитися у вічі людям, які повернуться після війни.

Спочатку був азарт, бажання наблизити перемогу та ненависть до ворогів. А потім прийшло розуміння, що нас чекає затяжна війна і роботи зі знищення повітряних цілей менше не буде.

Основний час надавав медичну допомогу військовослужбовцям підрозділу. А коли заступав на чергування разом із побратимами, доводилося збивати зі стрілецької зброї «шахеди», а зенітно-ракетним комплексом — працювати по крилатих ракетах.

Основні навички військової справи лишилися ще зі студентських років та навчання на військовій кафедрі військово-медичної академії, яку закінчив під час навчання у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. Безпосередньо на службі вже відшліфовував уміння користуватися зброєю.

Складність служби у ППО полягає не тільки у постійній загрозі власному життю під час повітряних тривог, а й у відповідальності за збереження зенітно-ракетного комплексу, який часто був основною мішенню ворога. Техніку потрібно було надійно маскувати, аби зберегти її та залишатися продуктивними у війні.

Тому загрози та прильоти були частими, адже серед місцевого населення завжди могли бути інформатори, які працювали не на користь України.

Іван Ростиславович повернувся до цивільного життя лише у квітні 2026 року. Розповідає, що перші 3–4 місяці довелося звикати до нових реалій, режиму та роботи в лікарні. Дався взнаки довготривалий стрес і кількарічне перебування у безпосередніх реаліях війни.

Але колеги і керівництво КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька» допомагали соціалізуватися, цікавилися, підтримували — тож зараз ця проблема зникла.

Нині військовий досвід допомагає лікарю у спілкуванні з пацієнтами, які мали стосунок до військової служби. Він із власного досвіду розуміє контекст проблеми й може легше оцінити стан військового чи ветерана.

Професійні знання лікаря Центру терапії залежностей знадобилися й на фронті. Найпоширенішою проблемою, з якою доводилося стикатися, була лудоманія — залежність від азартних ігор.

Аби зняти тривогу, чимало військовослужбовців грали в азартні ігри. Дехто прийшов із цією проблемою з цивільного життя, але у більшості вона була набутою.

Іван Ростиславович розповідає, що боротися з лудоманією в умовах війни було складно, адже це твої побратими, яким потрібно було пояснювати шкоду азартних ігор. Через залежність вони втрачали не лише кошти, а й сім’ї.

Щоб подолати залежність, потрібно усвідомлювати свою проблему та в умовах стаціонару отримувати підтримку психотерапевтів.

У День захисників і захисниць України Іван Ростиславович Сухий займався цілком буденними справами — вперше за кілька років збирав гриби.

Після військової служби це його перша повноцінна відпустка з сім’єю, коли є нагода насолодитися тишею лісу, жовтневим теплом і відсутністю постійних повітряних тривог.

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Як волинські орієнтувальники підкорювали Чемпіонат України.