Я ПРИСЯГАВ НЕ ОСОБАМ, А НАРОДУ

На запитання журналіста відповідає Володимир Банада, депутат обласної ради, голова крайової організації НРУ

— Володимире В’ячеславовичу, багатьох цікавить, чому ви стали “бунтівником” і пішли на конфлікт з обласною виконавчою владою, до якої ви донедавна самі належали?
— Я не вважаю себе бунтівником, про що я вже не раз говорив. І спроби зобразити мене якимось “горлохватом”, “людиною нізвідки”, випадковою на державній службі теж не мають під собою підстав. Після закінчення Київського політехнічного інституту на Луцькому автозаводі я пройшов щаблі росту до головного механіка заводу. Чотири роки працював першим заступником луцького міського голови. Я абсолютно не претендую на те, що я у всьому правий. Але жити хочу чесно і відкрито, хочу, щоб так діяли і жили й інші.
Але коли змінилося керівництво облдержадміністрації і стали говорити, що все, що робили попередники — не так, у мене став рости внутрішній опір. А далі почалось щось зовсім дивне — прибулі спеціалісти, котрих відразу назвали висококваліфікованими, почали будувати собі надзвичайно дороге як для Луцька житло, за державний, звісно, кошт, маючи на попередньому місці житло, робити надзвичайно дорогі, як на мій погляд, невмотивовані ремонти в облдержадміністрації. І тоді я почав відкрито протестувати, переконувати, що кошти на те ж житло для “висококваліфікованих спеціалістів” мали б працювати на виконання наших регіональних програм. Я казав, що в селах нема водогону, каналізації, в області є маса довгобудів, куди не вкладаються кошти. І до мене почали ставитись як до якогось ворога. З цього все і почалося, що привело до так званого скорочення моєї посади, що я вважаю насправді політичною розправою, бо ж ще в лютому нинішнього року я характеризувався позитивно.
— То виходить, ваша позиція нічого крім неприємностей вам не принесла?
— На перших сесіях обласної ради мою позицію, позицію нашої фракції підтримувало 12—13 депутатів, навесні цього року — 21 депутат, а на останніх сесіях — 35 депутатів, а по окремих питаннях, як збереження заповідного фонду в заплаві Сапалаївки (його намагалися знищити на догоду “новим українцям, які там намітили будувати житло) — понад 60 депутатів. Обласна рада стає все демократичнішою, все менше піддається грубому тиску. Я не приховую, що я детально готуюся до кожної сесії обласної ради, але хіба не так повинен чинити депутат? Така моя і моїх колег доскіпливість допомогла, що 850 тисяч гривень, які намічалися на сільське господарство, у бюджеті 2004 року, раптом за ніч виросли у 3,5 мільйона гривень.
— То оце і всі ваші “гріхи”?
— Ні, не всі. Я посмів у довідці управління капітального будівництва облдержадміністрації про виконання освоєння коштів обласного бюджету знайти 62 тисячі гривень на реконструкцію будинку приїжджих у селі Звірів Ківерцівського району, який не є обласною комунальною власністю, 162 тисячі (як було записано) на “реконструкцію стартового будинку” однієї з військових частин, ще 160 тисяч на реконструкцію будинку облдержадміністрації. Така доскіплива людина не повинна бути у владних структурах — вирішили. Коли народний депутат Юрій Ключковський задав питання — за що ж мене звільнили? — почув відповідь: “А ви бачите, як він веде себе на сесіях?” Але ж там я виступаю не як державний службовець, а як депутат. І згідно з законом я маю право зустрічатися з виборцями в будь-який час. Свої права я спробую відстояти в суді, документів, які підтверджують мою правоту, в мене вистачає.
— Що у вас змінилося після цих перипетій — у характері, позиції?
— Не додалося ні агресії, ні злості, хоч зі мною повелися не по-людськи. Я готовий сам піти, якщо б команда формувалася за партійним принципом. У 1994 році я присягав як державний службовець не Президенту, чи якомусь нижчому чиновникові, а народу України, і перед ним я чинив чесно.
Інтерв’ю взяв Володимир ЛИС.