Зустріла знайому, внук якої цьогоріч пішов «перший раз у перший клас». Чекала розповідей про перші успіхи чи труднощі дитини...
Зустріла знайому, внук якої цьогоріч пішов «перший раз у перший клас». Чекала розповідей про перші успіхи чи труднощі дитини.
Натомість почула скаргу на шкільні «побори». Хлопчина не провчився у навчальному закладі ще жодного дня, а вже «попросили» здати 500 гривень на заміну вікон і 20 — на день народження вчительці, який у неї випав на перші вересневі дні. — Ні, я не проти того, щоб привітати вчительку,— розмірковувала моя знайома,— але це має бути щиро, від душі. А яка щирість, якщо ні вчителька, ні діти ще навіть не перезнайомились? 20 гривень — невелика сума, але в класі 30 дітей... Мою знайому можна зрозуміти. Батьки першокласника отримують більш ніж скромну зарплату. Тож підготовка онука до школи лягла на її також не депутатську пенсію. Та, окрім банальних розрахунків, є тут і моральний аспект. Хотілося б почути думку з цього приводу і батьків, і педагогів.
