Під час відпустки довелося побувати у селищі Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області. Трапилася нагода на власні очі побачити руїни древнього (ХVІ ст.) замку, привабливої архітектури на століття молодший костел і палац, скупі відомості про які віднайшла в Інтернеті...
Під час відпустки довелося побувати у селищі Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області. Трапилася нагода на власні очі побачити руїни древнього (ХVІ ст.) замку, привабливої архітектури на століття молодший костел і палац, скупі відомості про які віднайшла в Інтернеті.
Побачене і вразило до глибини душі, й засмутило водночас. Сказати журналістським штампом, що тут усе дихає історією — не сказати нічого, хоч це насправді так. Але в якому це здичавіло-запущеному стані! І древній парк із віковими рідкісними деревами, і добротні залишки фортеці, і сам палац, в якому нині розміщений лікувальний заклад. Лише римо-католицький костел, для якого знайшовся закордонний спонсор, виглядає більш-менш цивілізовано. Щодо інших об’єктів — не дійшли чомусь руки ні у влади, ні у рідних меценатів. А який туристичний об’єкт пропадає! Тут тобі й мальовнича річка Серет, й історичні перекази, більше схожі на історичний детектив, і смачне микулинецьке пиво, і пристойна оздоровниця із поетичною назвою «Медобори». Саме із вершини древньої фортеці було добре видно, як ще далеко нам до справжньої Європи, не за географією, а за ментальністю, умінням цінувати власну історію.
