Весільний звичай обсипати молодих зерном, копійками і солодощами на щасливу й заможну долю особливо подобається дітлахам. Адже і цукерки, і гроші — то їхній законний весільний трофей...
Весільний звичай обсипати молодих зерном, копійками і солодощами на щасливу й заможну долю особливо подобається дітлахам. Адже і цукерки, і гроші — то їхній законний весільний трофей.
Хлоп’яті років шести-семи вказую на кілька цукерок «Еклер», що лежали, як я гадала, непоміченими, на бордюрі квіткової клумби. — А я таких не люблю!— відказує хлоп’я і пірнає у весільний натовп у пошуках улюблених солодощів. Біля мене опиняється інший малюк і я показую йому 25-копійкову монетку, на яку він наступив. Я була впевнена, що не помітив. — Так то дуже маленькі гроші, за них нічого не купиш!— резонно пояснює хлопчина й роздумує, чи підняти 50 копійок. Ця відповідь примусила внутрішньо почервоніти й замислитися, яка ж прірва лежить між моїм і його дитинством. Пригадується, яким щастям було, коли з дозволу (а часом і без дозволу) мами брала із гнізда двоє ще теплих курячих яєць і несла до «коперативи», тобто сільського магазину. За них можна було купити майже 200 грамів халви, або стільки ж найдешевших (по 9 коп.) цукерків-»подушечок». І хоч жили ми у порівнянні з іншими не найбідніше, смакувати солодощами випадало нечасто. Що ж, у кожного покоління — свої проблеми й труднощі...
