Повернувшись додому, син поділився враженням від маленького дива милосердя і уваги до чужої біди, мимовільним свідком якого він став. Водій тролейбуса № 1, бортовий номер 180, у якому він їхав, на одній із зупинок вийшов із кабіни, що буває лише коли спадають з дротів струмнознімні штанги...
Повернувшись додому, син поділився враженням від маленького дива милосердя і уваги до чужої біди, мимовільним свідком якого він став. Водій тролейбуса № 1, бортовий номер 180, у якому він їхав, на одній із зупинок вийшов із кабіни, що буває лише коли спадають з дротів струмнознімні штанги.
Але на цей раз він покинув кабіну, аби допомогти незрячому зайти в тролейбус, посадив його на сидіння і продовжив рух за маршрутом. Не знаю, чи порушив водій при цьому якусь відомчу інструкцію, але цей випадок таки запав синові в пам’ять, якщо про нього було згадано потім як про маленьке диво. Думаю, що не лише він став свідком цього прояву людської доброти, якої так бракує в повсякденні, адже живемо в час, який цінує грубу силу. Тому маємо відчувати, що навіть найменша добра справа має вселенські виміри. Щастя, що син не бачив телескриньку, бо саме цього дня дорослі «дядьки» з депутатськими повноваженнями до крові чубилися у Верховній Раді. Важко давати оцінку діям недоторканних, але прекрасно, що є такі смертні, як водій тролейбуса. Як літня людина висловлюю щиру вдячність батькам водія за його людяність і співпереживання чужій біді, написав до редакції лучанин Антон Ступак.
