ОЛЕГ ЛУЖНИЙ СКОРО СКИНЕ БУТСИ

Інтерв’ю з колишнім гравцем луцької «Волині»

Якби провели опитування на тему, хто нині найпопулярніший спортсмен на теренах Західної України, то без сумніву переміг би, причому з великим відривом, футболіст Олег Лужний.
Корінний львів’янин за свою кар’єру встиг пограти у таких грандах європейського футболу, як київське «Динамо» та лондонський «Арсенал», а також «Вулвергемптон». До титулів чемпіона України Лужний додав звання чемпіона Англії та володаря Кубка цієї країни. Такими досягненнями не може похвалитися жоден інший українець.
Олег Лужний не часто дає інтерв’ю. Однак, скориставшись перервою у чемпіонаті Англії, Олег півгодини охоче спілкувався по телефону з кореспондентом газети «Експрес».

— Олег, вітаю вас зі святами. Як ви їх проводите?
— Новий рік я відсвяткував весело. У чемпіонаті Туреччини також було «вікно», тож до Лондона приїхав Сергій Ребров. Ми вирішили відзначити Новий рік сім’ями — вдома у Сергія. Крім наших дружин, було ще кілька спільних знайомих.
Найглибше я відчуваю свято Різдва Христового на Святвечір. Запалили свічку, на столі було дванадцять страв, серед них — кутя.
— А хто її готував?
— Моя дружина. Вона родом з Києва, вміє готувати смачну кутю. Їй допомагала моя мати, яка нині у нас гостює.
— Кажуть, у церкві вас можна побачити щонеділі...
— Якщо у нас нема гри, то я з сім’єю обов’язково в неділю іду до церкви. Я греко-католик, а тут є греко-католицька церква. Радий, що і своїх донечок привчив ходити до церкви! Молодшій Христинці вісім років, а Олечці — одинадцять. Обидві навчаються у католицькій англомовній школі. У ній — самі дівчатка. Але не подумайте, що це монастир. Це звичайна школа з релігійним ухилом. Щодня навчання починається і закінчується молитвою. А один день на тиждень учениці посилено вивчають правознавство. У кожному класі лише 12—14 дітей, тож учителі мають можливість приділяти кожній багато уваги.
— А діти ходять на ваші матчі?
— Коли мають таку можливість. Бо ж інколи матчі відбуваються у суботу, а в цей день доньки ходять до української школи. У сім’ї ми спілкуємося українською, а проте почути рідну мову ще у школі, хай навіть раз на тиждень, не завадить. У неділю Христина та Оля інколи йдуть подивитися футбол.
— Недавно ви перейшли з «Арсенала» у «Вулвергемптон». Перший нині серед лідерів, а другий — серед аутсайдерів. Не жалкуєте, що покинули команду Арсена Венгера?
— Звичайно, не можна порівнювати «Арсенал» з «Вулвергемптоном». В «Арсеналі» усе набагато серйозніше. Це клуб з великими традиціями та завданнями, один із найкращих клубів у світі. Про «Вулвергемптон» такого не скажеш. Я пішов з «Арсенала» із зрозумілої причини — через мій поважний футбольний вік. Я розумію Арсена Венгера, він хотів трохи, так би мовити, омолодити команду, адже про майбутнє клубу не можна забувати.
— Однак ви чомусь дуже рідко цього сезону виходили у стартовому складі «вовків»...
— Так, за «Вулвергемптон» я зіграв дуже мало матчів. Через травму надірвав м’яз. Та вже наприкінці першого кола я майже регулярно захищав кольори клубу.
— «Вулвергемптон», мабуть, останній клуб у кар’єрі Олега Лужного...
— Так. Влітку мені мине тридцять шість. Знаєте, пора вже закінчувати кар’єру футболіста.
— Нинішній наставник збірної України Олег Блохін тривалий час шукав собі помічників. Кажуть, ви були одним із кандидатів на місце у тренерському штабі нашої збірної...
— Так, у нас із Блохіним була розмова. Він мені пропонував роботу у збірній. Я сказав, що ще зарано, мовляв, хочу пограти у футбол. Самі розумієте: якщо здоров’я дозволяє та є можливість, то було б безглуздо йти з футболу.
— Якщо ми вже порушили тему збірної України, то зроблю вам комплімент: дуже приємно бачити, як перед поєдинками нашої дружини Олег Лужний співає гімн України...
— Дякую, для мене гімн України дуже важливий. Але радити комусь вивчити слова нашого гімну не маю наміру. Як на мене, хто хоче, той вивчить наш гімн. Це особиста справа кожного.
— Олег, нині найцінніша медаль у вашій кар’єрі — нагорода чемпіона Англії. Де ви її зберігаєте?
— У своєму помешканні в Лондоні. Тут я придбав будинок, в якому мені затишно. Наразі я тут живу, а далі — буде видно. Не знаю, куди мене доля закине.
— А в Україні коли вас чекати?
— У нас дуже насичений календар ігор. Майже кожні три дні маємо матч. У травні закінчиться сезон, тож десь у червні навідаюся до рідного Львова.